Покараний скупець
Українська народна казка Чернігівщини

Був собі один багач. Та такий скупий, що жінці муку на тісто давав під вагу. Під вагу і приймав.

От раз жінка спекла хліба, а з діжі вийшло сім хлібин, а восьма — невеличкий буханець. Тут де не взявся старець, просить милостиню. Вона взяла та й віддала йому той буханець. Приїздить багач з степу та й питає:

— А що, скільки хлібин спекла?

— Та сім.

— Брешеш, ще буханець мав бути.

— Та не було буханця.

Він уже й бив її, і що не робив, а вона все своєї.

— Ну, як не признаєшся, — каже, — то я зараз ляжу на лаві та й умру.

Ліг на лаві, склав руки і лежить. А жінка побігла до сусідів і кличе:

— Ідіть чоловіка мертвого убирати.

Посходилися баби, обмили його і вже в домовину поклали. Жінка нахилилася та й голосить, а він з домовини:

— Признайся, скільки хлібин було?

— Та сім, чоловіче, сім.

— Ну, так іди до попа.

Ось прийшов піп, читає і править. Жінка знову до труни припадає.

— А признайся, скільки хлібин було? — знову своєї чоловік.

— Та сім, чоловіче.

— Ну, так несіть до ями.

Понесли вже й на кладовище, поставили біля ями, а він з домовини:

— Скільки хліба було?

— Сім, сім.

— Ну, то закопуйте!

Тільки опустили в яму, а жінка:

— Е, обманула! Було сім хлібин, а восьмий буханець!

Встає тоді чоловік. А піп і люди давай розпитувати, що воно таке. Жінка й розказує. Піп і каже:

— Ну, як він такий, то закопуйте!

Але чоловік втік, не чекаючи, поки його закопають.