Покараний скупець
Українська народна казка Чернігівщини
Був собі один багач. Та такий скупий, що жінці муку на тісто давав під вагу. Під вагу і приймав.
От раз жінка спекла хліба, а з діжі вийшло сім хлібин, а восьма — невеличкий буханець. Тут де не взявся старець, просить милостиню. Вона взяла та й віддала йому той буханець. Приїздить багач з степу та й питає:
— А що, скільки хлібин спекла?
— Та сім.
— Брешеш, ще буханець мав бути.
— Та не було буханця.
Він уже й бив її, і що не робив, а вона все своєї.
— Ну, як не признаєшся, — каже, — то я зараз ляжу на лаві та й умру.
Ліг на лаві, склав руки і лежить. А жінка побігла до сусідів і кличе:
— Ідіть чоловіка мертвого убирати.
Посходилися баби, обмили його і вже в домовину поклали. Жінка нахилилася та й голосить, а він з домовини:
— Признайся, скільки хлібин було?
— Та сім, чоловіче, сім.
— Ну, так іди до попа.
Ось прийшов піп, читає і править. Жінка знову до труни припадає.
— А признайся, скільки хлібин було? — знову своєї чоловік.
— Та сім, чоловіче.
— Ну, так несіть до ями.
Понесли вже й на кладовище, поставили біля ями, а він з домовини:
— Скільки хліба було?
— Сім, сім.
— Ну, то закопуйте!
Тільки опустили в яму, а жінка:
— Е, обманула! Було сім хлібин, а восьмий буханець!
Встає тоді чоловік. А піп і люди давай розпитувати, що воно таке. Жінка й розказує. Піп і каже:
— Ну, як він такий, то закопуйте!
Але чоловік втік, не чекаючи, поки його закопають.