Українські народні казки

Покута

Українська народна казка Бойківщини

Мала мама сина, син оженився й пішов до війська. І написали йому товариші, що його жінка полюбила іншого. Вирішив він приїхати додому і провірити. А на той час до його жінки приїхали його батьки, приїхали в гості до свої невістки. Невістка поклала їх спати, а сама лягла в другій кімнаті.

А вночі приїхав їх син, хоче провірити, чи є коханок. Увійшов до хати та й пішов до ліжка. Дивиться — в ліжку сплять двоє. Бере шаблю і рубає голови обом за раз. Пішов до другої кімнати, а там спить жінка. Пробудилася і до нього:

— Ходи, в нас є твої мама й тато. Там у кімнаті сплять. І він розтерявся і зрозумів, що зле зробив.

Ходив він всюди сповідатися, але нікотрі ксьондзи не давали йому розгрішення. Пішов у монастир, і один монах його висповідав і завдав покуту. Дав йому той монах яблуневу палицю і каже:

— Неси її на ту гору і там посади. Носи знизу в роті води і підливай її, доки вона ся не прийме.

Він так зробив, і та палиця приймилася. І виросла з неї яблінь, і вродила. Пішов він сказати про це монахови. Той каже йому:

— Іди і ту яблінь потряси.

Він пішов і потряс. Всі яблука впали, а два нагорі лишились. Він знов пішов до монаха, а він каже:

— Всі гріхи ти спокутував, а за маму й тата — ні. Бери кремінь і губку і креши, доки не запалиш ту яблінь. А як буде вона горіти, то впади в той вогонь і згориш. Лише так ти спокутуєш свої гріхи.

Так він і зробив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
24 жовтня 1996 року
Оповідач: Попович Софія Григорівна (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Покута

Українська народна казка Гуцульщини

Один чоловік убив тата, маму, сестру й брата палицею з яблінки. І пішов до ксьондза, аби йому дав за це покуту, аби він спокутував гріхи. А ксьондз сказав, що за такі великі гріхи він не годен йому дати покуту. І відослав його до владики. Владика йому теж так сказав: за такі діла він не годен дати покуту. І відослав його до старого ксьондза, котрий уже службу не правив. А той ксьондз йому сказав:

— Підемо в ліс і там я тобі дам покуту.

Пішли вони в глибокий ліс і найшли там поляночку. І сказав йому ксьондз:

— Пхай ту яблінкову булаву в землю. І мисчинкою з волоського горіха носи воду і поливай. Коли цися палиця пустить лист, зацвите і вродить яблука, тоді буде тобі відпущено гріх.

І так він зробив.

Ідуть люди одної осени через ліс — яблука пахнуть. Ксьондз уже ніби й забув за ту покуту. І аж тоді нагадав, як учув яблука. А той сидить під яблінкою, сивий-сивий. Ксьондз сказав йому потрясти яблінку, аби яблука впали. Він потряс, яблука впали, а чотири лишилися на яблінці. А ксьондз каже:

— Лізь на яблінку, рви тих чотири яблука, і буде твоя покута скінчена.

Урвав він тоти яблука, і покута була скінчена, і він пішов геть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
8 березня 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.