Українські народні казки

Полковник і солдат

Українська народна казка Буковини

Їден полковник командував кавалерійським полком, і його полк дуже розпився. Всі товариші по службі йому кажуть:

— Дивися, твій полк розпився.

— А що ж робити?

— Набери водки, клич їх до себе по їдному і вчи, як пити. Він так і зробив. Заїжджає до него солдат.

— Ваше високе благородіє! Такий-то прибув! Наливає йому полковник чайний стакан спирту.

— Випий! Той випив.

— Ну, яка водка?

— Хороша.

Полковник б’є солдата по морді справа і зліва.

— Іди!

А той битий посилає свого друга:

— Іди, бо кличе тебе полковник. Той сів на коня й поїхав.

— Ваше високе благородіє! Такий-то прибув!

Наливає полковник і тому стакан. Той випив, а полковник питає:

— Як водка?

— Нехороша.

— То нащо ж ти пив?

Та в морду його, та в морду його.

І так перебив полковник усіх. Лишився їден.

— Пришліть ще того, — каже полковник. Сказали тому:

— Іди, бо й тебе кличуть.

Вичистився солдат і їде до полковника. Приїхав, а брама на замку. Огорожі кругом дому нема, а тілко їдна замкнена брама.

— Заїжджай у двір! — кричить полковник.

— Брама закрита! — обзивається солдат.

— То ж та й друга сторона відкриті. Чого не заїжджаєш?

— А для чого ж ви браму зробили? Каже полковник денщикови:

— Іди відкрий.

Той відкрив, і солдат заїхав.

— Ваше високе благородіє! Такий-то прибув! Наливає йому полковник чайний стакан водки.

— Випий. Він випив.

— Як водка?

— Не розібрав, ваше високе благородіє. Наливає йому полковник ще їден. Випив він.

— Як водка?

— Перебрав, ваше високе благородіє.

— Ступай! Найди ще двох таких дурних, як ти. І пішов солдат.

Іде по вулиці, а другою стороною йде капітан. Назустріч йому — компанія солдатів. Та компанія віддає честь капітанови, а капітан навіть руку до козирка не приклав. Солдат іде ззаду за ним. Напали на капітана собаки. Він скинув шапку і почав шапкою відгонити їх. А солдат підбіг і каже:

— Ваше благородіє, кличе вас такий-то полковник.

Капітан думає: «Чого він мене кличе? Я ж не з його полку». Але йде за солдатом до полковника. Полковник побачив їх та й думає:

«Що ж він веде капітана? От дурень, най би вів такого, як сам». Зайшли вони, а полковник питає солдата:

— Як ти пізнав, що капітан такий?

— Він ішов, а назустріч йшли солдати. Вони віддали йому честь, а він до козирка руку не приклав. А як собаки напали, то він скинув фуражку і кланявся їм.

— Добре, вас уже є два дурних. А де ж третій?

— Їден я, а оцей, що я привів, другий. А третій той, що післав мене.

— Ступай, дурак! — крикнув полковник, і солдат пішов.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
9 грудня 1979 року
Оповідач: Чабан Сафроній Домінтійович (1904)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.