Помалу-малу, братчику, грай
Українська народна казка Покуття
Був оден багатий господар і мав трьох синів. А трошки далі від свої загороди мав сад. І той сад також був обгороджений, щоб там ніхто йому не заходив. Але все одно заходив туди якийсь звір і завжди той сад рив-перевертав. А в того чоловіка два сини було мудрих, а на третього чогось вони казали, що він Іванко-Дурачок. Дає батько свому старшому синови зброю і посилає його на ніч охороняти той сад. Що то там за звір риє? Пішов він, трохи ходив, трохи сидів, а тоді ляг собі на ліжко, що було в тому саду, і заснув. І все проспав. Пробудився рано — сад зритий.
— Ну що, злапав?
— Ні, не злапав.
Іде другого вечора другий син. І то саме, ляг спати. Походив трохи, посторожував, а тоді заснув. Прокинувся — звір зрив сад.
О-о-о, третього вечора йде сторожувати Йван. Набрав він собі дроту колючого, обсотав ліжко, терням обіклався і охороняє. І йому також дали зброю, хоть і казали, що він дурний. Чує вночі, щось трос-трос. Іде щось. Підходить ближче, ближче — звір, дикий кабан. Він його вбиває, а тоді розкладає ті дроти і те гілля геть, ляг і спить собі, як на курорті.
Брати прийшли зранку подивитися, що той Іванко-Дурачок натворив.
А він убив кабана. І їм стало жаль. «Він дурний, і він так зробив, а ми мудрі, і ми нічого не зробили». Та порадилися обидва і Йвана вбили, свого меншого брата. Прийшли додому та й кажуть:
— Тату, ми звіра вбили, а Іван неживий, умер. Не знаєм, що з ним ся стало.
Батько повірив їм, похоронили Івана, мама й батько поплакали. Та й брати при тім плакали, але не дуже совісно.
А на тім місци, де вони його вбили, виріс корч калини. А брати через три-чотири, може, й п’ять років зрубали гілку з тої калини, скрутили сопілку і грають. А сопілка не грає, лиш словами вимовляє:
Помалу-малу, братчику, грай,
Не врази мого серденька вкрай.
Ти мене вбив, зі світу згубив,
За того звіра, що в саду рив.
Той ся спудив, дає другому братови на сопілку грати. Той заграв, сопілка так само говорить:
Помалу-малу, братчику, грай,
Не врази мого серденька вкрай.
Ти мене вбив, зі світу згубив,
За того звіра, що в саду рив.
Дають сопілку мамі. Мама подула в ту сопілку, а сопілка вимовляє словами:
Помалу-малу, матінко, грай,
Не врази мого серденька вкрай.
Брати мене вбили, зі світу згубили,
За того звіра, що в саду рив.
Та й так дали татови сопілку заграти. Заграв тато на сопілці, а сопілка так само:
Помалу-малу, батечку, грай,
Не врази мого серденька вкрай.
Брати мене вбили, із світу згубили,
За того звіра, що в саду рив.
Тоді батьки подумали, як за це синів укарати. Як їх злочин затаїти, то вони й далі будуть таким ся займати. І віддали їх під уряд, щоб їх уряд судив. І суд їх засудив на десять і п’ятнадцять років, щоб вони знали, як свого брата убивати і в него молодого життя брати.