Українські народні казки

Помічник шевця

Українська народна казка Бойківщини

Був швець-пияк. Ішов він з корчми випивший, дивиться, під деревом стоїть голий човліок. А то була зима. Приходить швець до нього.

— Що ви за єден?

— Чоловік.

— Може би ти пішов до мене помагати мені чоботи робити?

— Піду.

Розгорнув швець із себе плащ, дав йому, він загорнувся і пішов з шевцем.

Прийшов швець із тим чоловіком додому, а шевцева жінка подивилася і подумала собі: «Який-ись сам, такого й си привів». А той, що його привів швець, трошки усміхнувся. Швець каже до свої жінки:

— Іди принеси шмаття, най ся він вбере.

Вона дала шмаття, той вбрався. Вона дала йому повечеряти. І полягали спати.

Швець був випивший і хотів довго спати, а той приходящий устав до дня.

— Майстер, уставайте! Давайте роботу.

Швець устав, дав’у нитки і показує, як робити дратву. Він узяв нитки, зачав робити дратву і ліпше робить, як сам швець. І швець собі подумав: «не біда, не біда».

— Давайте роботу.

Швець йому дав якісь черевики, що люди поприносили направляти. Бо швець собі думав, що той нічого не розуміє. А тому робота дуже добре йшла. Що взяв, то раз-раз і скоро кінчив. Добре робив і скоро кінчав. Направляє і шевця посилає:

— Ідіть несіть. Віддайте людям, і анй люди платять.

По викінчував усю тоту роботу, що люди поприносили. А швець повідносив і повіддавав. І приніс швець гроші. А той каже:

— Гроші віддайте жінці. Вам гроші поки що не треба. Жінка знає, що треба купити.

Жінка взяла гроші, купила, що треба. А тут уже й діти треба вбрати. І посилає помічник швеця, би йшов купувати шкіри. І швець не має часу пити, мусить іти купувати шкіри. Чоботи, черевики,м ешти роблять, і швець мусить іти на базар продавати. І ніколи не має швець часу зайти до корчми.

І був там той помічник три роки. На кінець третього року приїжджає до шевця багатий пан, такий повний грубий. І каже до шевця так:

— Ви би мені не зробили чоботи? Я маю заграничну шкіру, дуже дорогу. Щоб ви мені такі чоботи зробили, щоби не викривилися і за рік часу би ся не подерли.

Швець став думати. А той помічник помахав головою і каже:

— Беріть.

Швець узяв міру, які чоботи робити, погодилися за ціну, пан лишив шкіру, вийшов з хати, сів з фурманом на бричку і поїхали. А швець вийшов з хати і десь пішов. А помічник узяв тоту шкіру, поклав на стіл і накраяв на тапочки. Пошив на машині, і на копито, і робить тапочки.

Швець увійшов до хати, подивився.

— Що ти зробив?!

Та й їмився швець за голову. Але не каже нич, бо він у него вже третій рік і нич поганого не зробив.

Пан поїхав. І ніж він доїхав додому, захворів і вмер. А панський фурман привіз пана додому, з’яв з брички, а собі осідлав коня і до шевця. Скоро гонить, приїжджає та й гойкає:

— Майстер! Ви чоботи не робіть, бо пан уже вмер. Ви робіть тапочки.

А помічник виймає тапочки.

— На. Вже готові.

Панський фурман тапочки забрав і поїхав, а помічник шевця каже:

— Знаєте, що я за єден? Я ангел Михаїл. Мене Господь здружив з неба за непослух. А вам я дякую. Я три роки відпокутував, свою кару відбув. Будете здорові!

І двері ся не відкривали, а святий Михаїл зник.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

58 (1935). Помічник шевця. СУС порівн. 1795. 19 листопада 1988 р. Ляхман Павло Іванович (1904). Львівська область, Турківський район, село Верхнє Висоцьке