Українські народні казки

Пообіцяй те, за що вдома не знаєш

Українська народна казка Закарпаття

Зачинається казка з бідного чоловіка. Бідний чоловік мав єдиного сина. Сил виріс на легіня й оженився. Поставив собі хижу, купив собі коника й пішов по світу.

Іде, йде через ліси, хащі, пустища. Раз його коник зостановився. Просить він коника і грозить, але той не хоче з місця поступитися. І не знає чоловік, що робити з конем. Глянув він — перед коником стоїть пан, котрий питає:

— Чого так б’єш коника?

— Б’ю, бо не слухає мене. До сього часу йшов, а тепер не хоче...

— То знаєш що? Пообіцяй мені те, за що вдома не знаєш, і твій коник буде йти.

Чоловік думав про всі речі, що в нього були вдома, і пообіцяв.

Іде далі, довго ходить по світу. Як вертався додому, кажуть йому:

— У твоєї жони мала дитина.

Приходить він додому, й до нього вийшла жона з радістю. Айбо чоловік дуже смутний, не говорить нічого. А у місяць хлопчик проговорив:

— Няньку, не журіться. Хоч ви мене продали, то — не біда.

Як хлопцеві минуло три місяці, сказав:

— Няньку, виряджайте мене в дорогу.

Вирядили його. Іде хлопець... А давно села були далеко одне від одного. Йшов пустищами і прийшов на полонину. Знаходить там западнисту хижу. Дивиться у вікно: сидять діди і всі однакові. Зайшов хлопець до хижі, а один дід почав казати казку. Як скінчив, просить:

— Заплати мені за казку.

Хлопець зняв крисато і дав дідові. Тепер почав казати казку другий дід. І цей просив за казку плату. Тому хлопець дав з себе реклик. Третьому дав за казку останні ногавиці.

Сам зібрався в дорогу і йде далі. Один дід пустився за хлопцем, обійшов його, йде йому назустріч і питає:

— Куди ти, хлопче, йдеш? Хлопець усе розповів.

— Ну, вернися, синку, і подякуй дідам.

Він так і зробив. І дістав назад крисаню, реклик і ногавиці. Тоді сказав йому дід:

— Ти запроданий чорту. Підеш до Чорного моря і там знайдеш явора, котрий має дупло. Сховаєшся в се дупло.

І прийдуть купатися в море три доньки чорта. Дві прийдуть наперед, а одна потім. Дві пропусти, а коли третя розбереться і піде купатися, візьми від неї перстень. Буде на тебе йти страхами: водою, огнем, гадюками, — але ти не страшися і доти не давай їй перстень, доки не пообіцяє, що буде твоя жона. Ота дівчина тебе врятує.

Хлопець добре собі запам’ятав і заскіпив у серце дідові слова.

І прийшов до Чорного моря, знайшов явора і сховався в дупло. Нараз приходять дві сестри. Викупалися і пішли. Потім прийшла молодша. Купалася у морі, а хлопець тихо виліз з явора і взяв її перстень. А вона, як скупалася, вийшла на берег, убралася, дивиться — не є персня! І почала грозити:

— Дай мій перстень!

— Я тобі дам, коли пообіцяєш, що будеш моя жона.

— Я тобі жоною не буду! Дай перстень, бо воду на тебе пущу, вогнем спалю, гадюк напущу.

Вона так і зробила. Але хлопець не побоявся, і дівчина мусила пообіцяти, що буде його. Як пообіцяла, сказала:

— То сідай на мене.

І понесла його до свого няня.

Іван ходить по дворові, а чорт його побачив і проговорив:

— А, тут є мій солдат...

Завів його в одну кімнату і сказав:

— Відпочивай, бо ввечері підеш на роботу. Чорт увечері приходить і каже:

— Бачиш оті ліси?

— Бачу.

— Оті ліси маєш зрубати, землю перекопати, засіяти пшеницею. Та щоб пшениця до рана виросла, дозріла. Маєш її зжати, звезти, змолотити, змолоти і хліба напекти.

Іван зажурився. Приходить до нього дівчина і питає:

— Що тобі казав няньо?

— Те й те.

То не журися.

Свиснула, й збіглися чорти, вона дала їм наказ — ліс спалити, землю перекопати, засіяти пшеницею. Пшениця аби виросла, дозріла. Аби пшеницю зжали, позвозили, змолотили і хліба напекли.

Усе це сталося. І рано Іван приніс чортові готовий хліб.

— Но, коли собі приготовив, то з’їж його, — сказав чорт сердито. А чортиця промовила:

— Старий, відправ ти сього хлопця геть, бо він з’їсть твоє серце.

Другого вечора назад приходить чорт і питав Йвана:

— Чи ти знаєш, де живе мій брат?

— Не знаю.

— Він живе в одинадцятій державі. І до мого брата маєш поставити склянчаний міст, аби я міг бачити звідси його. На мості маєш поставити стовпи, і на кожнім стовпі мають пташки ціпати.

Як чорт пішов геть, з’явилася донька і питає:

— Що тобі сказав няньо?

— Сказав те й те.

— Не журися нічим. Міст буде. Ото не велике діло. І свиснула, і збіглися чорти й питають:

— Що наказуєш?

— Наказую поставити до одинадцятої держави склянчаний міст. На мості мають стояти стовпи, і на кожнім стовпі пташки ціпати...

Рано подивився старий чорт, а те все готове.

— Ти збудував міст?

— Я збудував.

А стара чортиця промовила:

— Старий, пусти ти хлопця, бо ото хитрий, вип’є він твоє серце!

— Ще його не одпущу. Ще йому одну роботу дам. Мушу його серце випити.

І прикликав хлопця й наказав:

— Маєш піймати зеленого зайця, коли ні — вип’ю твоє серце.

Приходить донька й питає:

— Що сказав старий?

— Те й те.

— Дуже мудре діло, але будемо старатися. Той заєць ховається аж у Чорному морі. Но, сідай на мене.

Він сів, і прилетіли на Чорне море. Дівка дала рушницю і сказала: хто буде йти попри тебе — стріляй! А сама зайшла у море. Нараз бачить Іван: іде його нянько і гукає:

— Ой синку, давно ми не виділися!

Іван пропустив його. Дівка виходить з моря:

— Ну, чи був хто?

— Був мій нянько.

— Та чому ти не стріляв? Ото був зелений заєць!.. Ну, я ще раз іду в море, та як побачиш кого, нараз стріляй.

Дівка у другий раз зайшла в море і виганяє нечистого. Бачить Іван — іде його мати. І він пожалував матір.

— Та чому не стріляв? Ото був зелений заєць... То ще раз іду в море, та коли й тепер не вб’єш, обоє постраждаємо. Дуже змучилася.

Вигнала дівка нечистого у третій раз. І бачить Іван — іде його баба.

— Ой сипку, то давно тебе не виділа.

Іван тепер вистрілив і вбив бабу. Бачить, аж ото зелений заєць.

Виплила дівчина з моря, взяла на себе Івана та зеленого зайця і прилетіла з ними на дворище до свого нянька.

— Їж його, коли собі приніс, — сказав чорт. А стара чортиця знову просить:

— Пусти хлопця, бо вип’є твоє серце...

Але чорт не хотів. І дав наказ донькам, аби стали кобилами. А Йвану наказав гнати кобили на пашу. Молодша дівка просить сестер:

— Сестри, прошу вас, не вбивайте Іванка, то скажу вам новину.

Сестри послухали, скачуть попід небо, а Йвана не чіпають. На толоці одна кобила обернулася дівчиною і сказала:

— Сестри, чи красний цей хлопець?

— Красний.

— Но, та він мене бере за жону, а у нього суть два брати, котрі вас візьмуть за жони.

Дві старші сестри вернулися додому, а Йван з жоною почали утікати. Але старий чорт дізнався і рушив за ними. Оглядається донька — летить її нянько. Каже Івану:

— Не журися нічим. З мене станеться монастир, а з тебе монах. Як нянько буде питати, чи ти не бачив таких і таких, ти скажи, що бачив тоді, коли сей монастир будувався.

І прибігає старий чорт до монастиря і питає монаха, чи не бачив він таких і таких.

— Бачив.

— Коли?

— Коли сей монастир будувався.

І подивився чорт — а монастир мохом заріс, а в монаха борода до землі. І вернувся додому. А чортиця питає:

— Ну, кого ти стрічав?

— Стрічав монастир і монаха.

— Ото були вони.

І старий чорт знову погнався за ними. А дівчина радить Івану:

— Не журися: з мене станеться пшениця, а з тебе — малий хлопчище. Хлопчище буде з цоркоталом бігати й горобців відганяти.

Пригнався старий чорт і питає хлопця, чи він не бачив таких і таких.

— Бачив.

— Коли?

— Тоді, коли сю пшеницю сіяли.

Старий чорт вернувся і сказав чортиці, що стрітив.

— Ото були вони, — одповіла чортиця. Тепер вона сама пустилася за молодими... Дівчина наказує:

— Іване, з мене станеться рибник, а з тебе — гусак. Та коли мати буде всяко з тобою говорити, не озирайся, бо візьме від тебе очі.

І стара прилетіла й дуже ласкаво говорить. І обдурила гусака: він озирнувся і нараз стратив очі. Баба взяла очі й полетіла. Дівчина скоро прив’язала Йвана до куща, а сама полетіла поперед матері і зробилася криницею.

Був сухий час, і баба захотіла пити. Схилилася і п’є воду з криниці. Але криниця всихала і всихала, а баба мусила нижче і нижче схилятися, і впали у неї з пазухи очі. Криниця схопила очі й сховала. А баба, як напилася, полетіла додому.

Вдома хвалилася чортиця, що взяла від молодих очі. Хоче показати, а очей нема. Страшно почала клясти.

— Сучина донька, обдурила мене... обернулася криницею... Але вже пізно їх доганяти.

А Йван з жоною щасливо добралися до своєї держави, поженилися й добре живуть.

Походження та примітки

Пообіцяй те, за що вдома не знаєш. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 811 * + 313А. Подається за: «Закарпатські казки Андрія Калина / Запис текстів і вступ, стаття П. Лінтура; Упорядник Г. Ігнатович. — Ужгород: Закарпатське обласне видавництво, 1955.», с. 49 — 55. Варіанти: Королович — «Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короловича / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1968.», с. 70 — 76; Тегза-Порадюк — «Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969.», с. 99 — 109; Скубенич-Кость — «Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969.», с. 186 — 190.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Дивіться також