Українські народні казки

Попелюх і його наречена миша

Українська народна казка Покуття

Було в батька три сини. Коли вони доросли до своїх літ, каже їм батько, що треба шукати невісток. Було два хлопці розвинутих, розумних, а наймолодший — не дуже. Нанесе собі попелу на піч та й у тім попелі грається. Каже батько:

— Злазь і ти з печі та шукай собі жінки.

Він зліз з печі, убрався і вийшов у стайню. Брати кращих коней забрали, осідлали і поїхали. А йому осталася стара кобила жеребна. Він і каже:

— Я ліпше пішки піду.

Коли сини йшли, батько подарував кожному на щастя золоте яблуко. І меншому тоже подарував. Він вийшов і йде пішки. Іде полями, степами, лісами. Зайшов у великий ліс. Стемніло, нема де переночувати. Сів він на чвертку нарубаного форосту і думає: «Тут буду ночувати». Взяв кусок хліба та й сала з часником і вечеряє. І тим яблучком золотим грається, підкидає і ловить його. Якось незручно він ловив то яблучко, впало воно у форост, і не може він його найти. Перебирає той форост, перекидає в оден бік, у другий. Вже забрав форост до землі і не найшов яблучка.

Нараз находить він у землі дучку. Бачить, що це мишача дучка. Може, сюди яблучко закотилося? Копається в землі слідом за тою дучкою. Докопався до таких маленьких дверцят. Відкрив їх. А там є драбина, і він зліз тою драбиною вниз. А то були сіни, і були двері до хати. Він постукав. Сказали йому ввійти. Відкриває двері і входить у хату. В хаті горить каганчик, за столом сидить миша, передні лапки поклала на стіл. Питає його:

— Чого ти до нас зайшов?

А він відповідає їй так, як воно є. Що йшов женитися, тут сів ночувати, і його яблучко золоте загубилося. Розказує, як перекидав форост, як докопався до дверцят і зайшов до хати. А вона йому:

— Яблучко твоє в мене. Коли ти погодишся взяти мене за жінку, я тобі яблучко віддам, а інакше — нє.

Він думав, думав і що ж? Погоджується. Погодився на це, але думає: «Ти ж миша, як же я тебе приведу до батька?». А вона йому:

— Ти не турбуйся, все буде добре. Але яблучко я тобі вже не віддаю. Дам, коли ми будем з тобою в шлюбі. Аж тоді поверну тобі яблучко. Можеш іти, відки прийшов, до свого дому.

І він пішов. Приходить і братів уже застав удома. Уже снідають. І усміхаються. Та й кажуть:

— Надійшов Попелюх. Яку він княгиню найшов? Ввійшов у хату батько і питає його:

— Чи найшов ти собі княгиню? А він відповідає:

— Найшов. Мишу. Батько дивується:

— Як це мишу?

— Мишу та й усе.

І більше не розказує батькови нічого. Батько сказав усім синам:

— Раз ви найшли княгинь, принесіть мені від кожної рушник. Старші сини осідлали коней і поїхали до своїх княгинь. Ну, а цей іде пішки до свої миші. Прийшов до неї й задумався. Що йому робити? Вона питає його:

— Чого ти задумався?

— Такий нам батько дав приказ — принести кожному рушник від свої княгині.

Вона йому говорить:

— Ти не гризися цим. Сідай на лаву і піднімай ноги.

Він сів, підняв ноги, а вона скликала всіх мишей і наказала їм принести найкращого шовку всіляких кольорів. Най кожна дістане, де може, і вони розійшлися, пішли шукати.

Незадовго принесли шовк. Розснували рушник. Ця миша мала свій ткацький верстат. Навила вона звій на той верстат, присукала до того начиння, яке робить узори, сіла і виткала рушник. Взяла з горіха лушпайки, упакувала його в ті дві лушпайки і заклеїла лупинкою з вишні. Віддала це Попелюхови і сказала так:

— Щоб ти його ніде не загубив. Віддаш батькови.

Коли він приніс той рушник, то вже брати були на місці. І вже батькови свої рушники показали. Почали сміятися брати:

— Що наш Попелюх приніс від миші?!

Він витяг з-за пазухи горіх і віддав батькови. Батько говорить:

— Я ж тобі казав принести рушник, а не горіх.

— Оце розлупіть, а там рушник.

Батько розлупив, витяг з горіха рушничок, а він виріс пухкий і великий. Вони здивувалися — цей рушник був найкращий. Батько й брати подумали: «Як миша могла зробити такий файний рушник?» Не вірилося їм, що це від миші.

І дав їм батько ще одне завдання — принести кожному по колачеви. Брати поїхали, а він знов пішки пішов. Прийшов і знов задумався, що то буде. Спитала його миша:

— Чого ти задумався? А він розказує:

— Батько приказав нам принести по колачеви. А ти що даш мені? Вона сказала:

— Ти не журися, я зроблю.

Пішла, скликала знов усіх мишей і наказала принести найкращої білої муки. Найти по млинах, по коморах — де хто може. І вони принесли. Вона з тої муки спекла колач. Завила його в таку дорогу скатерть і віддала Попелюхови.

— Віддаш батькови.

І він пішов пішки додому. Прийшов, а брати вже були, вже оглядали ті колачі. А він пізніше прийшов. І подав батькови завитий у скатерть колач.

— Це від миші.

Поскладали вони всі три колачі докупи, і Попелюхів колач виявився найкращий, найбіліший. Батько сказав:

— Це не миша, а господиня. Тоді батько сказав синам:

— Приведіть свої княгині додому.

Брати поїхали, а він пішки. Прийшов до миші і знов задумався. Вона питає його:

— Чого ти думаєш? А він каже їй:

— Батько сказав кожному привести свою жінку. А я що зроблю? Що, буду тебе нести чи везти? Що я з тобою зроблю?

А вона йому:

— Не журися. Як я зроблю, так і буде.

І знов йому сказала, щоб він спокійно сів і підняв ноги. Скликала мишей і сказала їм, щоб принесли шерсти і вистелили у золотій ложці для неї сидіння. Вони нанесли шерсти, вистелили сидіння. Вона сіла. І приказала їм, щоб дали Попелюхови золотий меч. Одні миші її тягнуть, другі тручають. Дорогу їм перетинає річка, а мосту нема. Вони стали, миша сказала Попелюхови:

— Бери цей меч і відрубай мені голову. Він став.

— Як же я буду тобі голову рубати? А кого ж я привезу, що ж я батькови скажу?

— Рубай, і ніякої більше бесіди нема.

Він відрубав, а з тої ложки зробилася бричка і сиві коні в золотій упряжі. А з миші зробилася дівчина, як царівна. А з тих мишей зробилися люде, убрані по-святошному. Вона йому:

— Удар мечем по воді.

Він ударив, і перед ними зробилася суха земля, а вода розійшлася, і вони переїхали. Прибули до батькового двору. Коли приїхали, у двох старших братів було вже весілля, і вийшли всі люде стрічати Попелюха. І батько вийшов з колачами стрічати молодих. Люде кланяються, кажуть, що то царівна. І батько свого сина не впізнає — він став багато інакший, прибраний. Батько кланяється до них і благословить сина й невістку колачами на довге й щасливе життя.

Коли вони вийшли зі свої брички, попросив їх батько за стіл. Вона привезла дорогоцінні дарунки батькови й матері, братам і невісткам, бо була наймолодша невістка.

Батько сказав найстаршій невістці, аби зварила обід. А другий день сказав середущій. А третій день наймолодшій сказав. Найкращий обід зварила наймолодша невістка. І найліпша господиня була Попелюхова жінка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
23 листопада 1987 року
Оповідач: Балковий Василь Андрійович (1912 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.