Порозумілися
Українська народна казка Поділля

Було це одного літнього дня. Жала молода селянка жито край дороги. От їде пан. Захотів він покепкувати з дівчини і, не привітавшись, запитує:

— Що це за дєрєвня?

— Що це за дерева? Оце дуб, ото граб, а там береза. А тобі чого треба?

— Та я тебе не це питаю.

— А що?

— Я хочу знати, що це за село?

— А-а-а, що то зацвіло? А то Никодимова гречка та Горпинині соняшники по бараболі.

— Я ж тебе не це питаю.

— А що?

— Скажи мені, кого ви в селі слухаєте?

— О-о-о! Та у нас в селі є один хлопець. Ото як вийде він у свято на вулицю, та як стане на сопілці грати, то і старі, і малі, і молоді — все село його слухає.

— Та я ж тебе не це питаю. Скажи мені, хто у вас в селі найстарший?

— А знаєте, є у нас в селі баба Терпелиха, то їй уже від Трійці дев’яносто дев’ятий рік пішов. Ото вона у нашому селі найстарша.

Нічого іншого не залишалося панові, як їхати далі, так нічого і не дізнавшись. Хотів пан над дівчиною покепкувати, та сталося так, що покепкували над ним.

Порозумілися
Українська народна казка Чернігівщини

Купив господар на базарі гусака заморської породи. Приніс додому, а гусак швидко з кошика виліз і взявся нові порядки на обійсті встановлювати. Почалапав до буди, де Бровко, хазяйський пес, відпочивав. Бровка за носа ущипнув і загелкотав:

— Чого розлігся? Геть звідси! Тепер це моя хата!

— Я господареві он скільки служу та добро стережу, — образився Бровко.

— Тепер нема такої потреби, я буду все стерегти.

— Хай буде так.

Виліз пес з буди, а гусак шмигнув на його місце і загелкотав, мовляв, ми з тобою порозумілися.

Новина про нового сторожа облетіла село. Докотилася і в ліс, де жила лисичка. От тільки настала ніч, прокралася вона в село, діждалася, поки гусак у буді заснув, шмигнула в двір і…вхопила його. Та так міцно, що він ледве встиг гелготнути:

— Рятуйте!

Тільки лисичка намірилася чкурнути з двору, аж звідкись з’явився Бровко. Зчинив такий ґвалт, що збіглося чи не все село. Злодійку зловили, а гусака господар відібрав.

— Ну, що гусаче, порозумілись? — спитав пес.

А гусак тільки похнюплено стоїть.

— Ото ж бо. Звільняй буду!