Українські народні казки

Порошок від бліх

Українська народна казка Закарпаття

Єден чоловік хотів розбагатіти і не знав, що придумати. Шукав, шукав та й найшов файну сухеньку глину, як порошок. Та й набрав її повний міх і пішов на базар продавати. А давно були блохи. Став він з своїм мішком, а люде підходять і звідаються:

— Що ти там маєш? А він каже:

— То порошок од бліх.

І кожний хотів той порошок купити, та й усі почали ту глину брати. А єден звідався:

— А як користуватися тим порошком?

— Чекайте, най я продам ушитко, що в міхови є, а тоді всім разом скажу, як цей порошок блохам давати.

І всі люде стояли коло нього й чекали. А він то все продав, а тоді став далі од людей, би міг утікнути. Та й почав казати, а люде слухають:

— То треба блоху імити й пошкребтати її за черево. А вона одкриє рот, бо буде сміятися. І той порошок їй насипати до рота.

Та й утік.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Дубриничі, Перечинського району, Закарпатської області
30 березня 1991 року
Оповідач: Щур Віра Андріївна (1954 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.