Поспєла, поспєла
Українська народна казка Поділля
— Хочеш казку? А це вже нащо? Не мала ж дитина. То тільки дітям сплітають казки, і то вони не хочуть вже слухати. Ой, не знаю я таких, тільки книжні. Хіба так якусь побрехеньку згадаю. Мені мої мама, царство їм небесне, стільки розказували, та й Ліді, Наташі, як ті малими були. Бувало все про те, як колись женились в селах та дівчат як сватали .
Багато розказують про гарбузи (вони щедро родять на городах), як їх дівчата підносять парубкам, коли не хочуть заміж йти. А бувало й таке, що дівчина на виданні, придане є, непогана з себе, роботяща, а сватів нема й нема — сидить в дівках.
Отак і Марусі. Не щастить і все, хоч плач, хоч скач. Вже на селі називають старою дівою. Де вже їй вийти заміж, як навіть малу сусідську Ксеньку вчора засватали. Ксенька ж на десять років молодша. У всіх подружечок Маруся вже на весіллі відтанцювала. Тепер як прийде час вечорниць, вона затужить, не йде. Каже:
— А ну їх! Там тільки виграшки, а роботи ніякої. Бавляться, як діти малі.
Батькам дівчини одна гриза. Переживають, як би не «кукувала» дочка все життя сама. Вона ж найкраща від усіх. А ще, не дай Боже, трапляться свати від якогось вдівця. Добре, як без дітей або одне. А як багато? Пропало б тоді життя дочки. Гірка доля й мачухи. Довго Петро й Параска радились, не раз, не два, і все сватів виглядали...
Оце в неділю прийшла їх провідати стара бабуня Мотря. Вона жила коло Петрового двоюрідного брата в сусідньому селі. Марусі якраз не було вдома. Вона після служби в церкві пішла тітку провідати, гостинці понесла, бо в тої малі діти. Розбалакались Петро й Параска з бабою Мотрею про се, про те. Баба Мотря пожурилась разом з Марусиними батьками. Слово за слово. А
тоді вона й порадила батькам зробити так, як звичай велить. Вони зразу віднікувались, а потом рішились:
Ну, гірше не буде.
Одної неділі, зразу після жнив, Петро запряг коні в воза . На віз околотник висадив, в нього посадив гарно вбрану дочку й повіз по ближніх й дальніх селах. Як тільки в’їдуть в село, батько дівчини й гукає:
— Поспєла! Поспєла!
Хлопці, які хотіли оженитись цього року, їх батьки, родичі виходили й розглядали дівчину, розпитували, дознавались звідки ті, чи є придане в дівчини, чи батьків шанує, скільки гарбузів женихам роздала, чи не дуже гордовита...
Маруся зразу трохи не вмерла, стидно було. Але ослухатись батька не сміла. Потом освоїлась, часом і сама підсміювалась з якогось такого собі «стецька».
Запримітили Марусю. Гарну дівчину кругом видно. Додому вони з батьком добрались тоді аж на другий день. Ночувати прийшлось в дядька Михалка, двоюрідного батькового брата. Їхати додому було дуже пізно, та й коні пристали. Бабуня Мотря все розпитувала дівчину, мугикала собі під ніс.
Пройшов рівно тиждень. Настала божа неділенька. А в Марійчуків в хаті свати на порозі про «мисливця й куницю» починають, а там і про «теличку й купця» — все, як годиться. Ото й хліб обміняли, рушниками свати оперезались, могорич запили.
Максим ( а це він молодий) з сватами аж за двайціть верстов приїхали. Він ото в минулу неділю й побачив вперше Марусю на возі в батька. Максим —немолодий парубок, недавно прийшов з заробітків, довго його не було. Почав хату нову ставити. В нього була тільки стара мати, якраз впору оженитись. А тут Маруся.
От і весілля справили. Мої мама казали, що й вони на весіллі були. Так витанцьовували, аж підбори зчесали, а батько за ті чоботи дуже сварив. Може це й правда, а може приклали, щоб на правду було похоже.