Похорон

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був у багатого пана пес, який добре йому служив. Але з роками зістарився, взяв та й здох. Ну, пан хоче його поховати, як християнина, бо пес мовби те заслужив усім своїм життям. От іде багач до попа та й каже:

— Хочу я свого пса старого поховати, як християнина. Поможіть зробити таке!

Піп каже:

— Що ти, здурів,— пса ховати по-людськи? Де таке видано? Ти що, хочеш мене з світу звести?

Але пан як сконфузився. Ходить по хаті, проказує до попа примовкою:

Ваша голова не пуста,

Та й моя не порожня,

Придумать, як зробить усе, можна,

Маю грошей повні баки,

Поховаємо собаку.

Та й витягає повні жмені грошей. Як забачив піп ті гроші, аж слину пустив. Узяв швиденько, приховав собі під рясу, а чоловікові говорить:

— Робіть малу домовинку, ніби на малу дитинку, будемо пса ховати.

Іде багач додому, робить домовину, ніби на малу дитину. Беруть вони вдвох з попом пса та й ховають, як християнина. Чоловік радий, і піп не хмуриться.

Але пройшло трохи часу, сусіди бачать, що то не людина похована, бо всі в багача живі, а тільки пса нема; то вже й догадалися, що собаку поховали.

Взяли та й написали жалобу аж у Лавру. Так і так, пса піп поховав, як християнина. А в Лаврі сполошилися:

— Як так? Не може такого й бути! Комісію послати та перевірить усе!

Злякався піп, труситься, до багача йде, журиться:

— Що ти наробив, ти мені сорому заробив!

А пан йому:

Нічого, батюшко,

Ваша голова не пуста,

Та й моя не порожня,

Придумать, як зробить,

Усе можна,

Маю грошей повні чани —

Мовчатимуть прочани.

Та й показує повні жмені грошей. Тоді багач коня осідлав і у Лавру поскакав, а з собою цапа рогатого на мотузці взяв. Зайшов до владики та й каже:

— Владико, владико, висвяти мені цапа рогатого на попа кудлатого.

Як розсердиться владика, як затупає ногами:

— Як ти смієш мене так просити, щоб із цапа попа зробити?!

Але пан заплатив чималенько. І все змінилося: постригли цапа на попа!

Пройшов тиждень. Приїздить владика у село порядок наводить, йде до церкви, став там під стіною і слухає. А піп у церкві аж тремтить з переляку, править, а в самого голос дрижить:

Ви курите люльку,

Я нюхаю та-ба-ку.

Ви висвятили цапа на попа,

А я поховав со-ба-ку.

Ви не винні,

Та й я не ви-и-не-е-ен!

А люди нічого не знають, переглядаються та хрестяться. Ну, тоді приїжджий батюшка злякався та й сказав людям:

— Неправда ваша, люди добрі, піп ваш поховав не пса, а християнина.

Та з тим із села й поїхав. Нічого не вдіяв, тільки сорому натерпівся.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

186 (5379). Похорон. СУС 1842. Записано 2008 року. Шеремет Антоніна Тимофіївна (1929). Черкаська область, Золотоніський район, Зорівка