Українські народні казки

Правда і брехня

Українська народна казка Поділля

Був собі один чоловік — брехло несусвітне. Усе життя тільки те й робив, що інших обдурював та обкрадав. Зненавиділи селяни його, не те що в гості кликати, а й вітатися соромилися.

Бачить брехун, немає йому життя в селі, узяв свою шапку та й подався світ за очі. Дев’ять днів ішов і дев’ять ночей, дев’ять гір перейшов. Аж присмерком приходить він в одне село. А саме такий дощ уперіщив, що змок брехун до нитки. Ото прикинувся сліпим та й стукає до одного селянина:

— Чи не пустите незрячого переночувати?

А той селянин був правдивий, за своє життя й разу не збрехав. Як побачив сліпого, одразу ж запросив до хати. Його дружина принесла новий одяг, а мокрий випрала і повісила сушитися. Повітали гостя та й поклали спати.

Полягали й самі спати, тільки лихий брехун не спить, роздивляється по хаті, що б його вкрасти. А що не набачив нічого, то раненько схопився, накинув на себе свої старі лахи, потім узяв новий господарів одяг, поклав у кишеню три срібні монети, у мішок усю одежину та й накивав п’ятами.

Прокинувся селянин, бачить немає ані сліпого, ані одягу. Ото й думає: «3лодій далеко ще не встиг утекти. Піду, може, наздожену». І справді, в одному селі наздогнав та й каже тихенько:

— Не соромно тобі? Повітав тебе, як гостя, а ти мій одяг украв?!

А брехун як зчинить крик:

— Це ти злодій, а не я. Сліпий сірома, йду собі дорогою, а ти хтозна-чого причепився. Я в тебе у хаті зроду не був, а цей одяг мій!

Селянин не витримав, підбіг і вирвав у злодія з рук мішок. На ґвалт позбігалися люди. Тут злодій і ну прибіднятися:

— Оцей здобичник хоче в мене останню одежину відняти!

Пожаліли люди незрячого, накинулися на селянина, набили, мішок забрали і віддали брехунові. Скільки не доводив селянин, що то його одяг, йому ніхто вірити не хотів:

— Як тобі не сором, хіба незрячий зможе обікрасти?

А тут злодій вже й зовсім осмілів, каже людям:

— Коли це його одяг, то хай скаже, що є в кишені!

А селянин:

— Нічого я туди не клав!

— А бачте, бреше, бо в кишені в нього три срібні монети лежать. Коли штани його, то чого там мої гроші лежать?

Дивляться люди, аж у кишені й справді три срібні монети. Ото взяли та й іще раз набили дядька, щоб удруге не обкрадав сліпих. А селянин тільки скрушно похитав головою:

— Де ж та правда? Мене обікрадено, ще й мене ж таки й бито!

В цей час вийшов з гурту один сивий дід, підійшов поволі до сліпого та й каже:

— Цей одяг пошили у Гайсині, геть увесь червоними смужками порозшивали, де-то вже тобі до такого одягу!

Тут «сліпий» як закричить:

— Що ти городиш, хіба не бачиш, що одяг увесь чорний і немає по ньому ніяких червоних смужок!

Забрав дід у нього одежину та й віддав селянинові:

— Це й справді твоє.

А брехуна прогнали звідтіля, щоб і близько не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

89 (6490). Правда і брехня. СУС —. Записала Штурма С. І. 2009 року. Лаврик Ольга Максимівна (1928). Вінницька область, Хмільницький район, Пазурці