Українські народні казки

Праця годує, а лінь марнує

Українська народна казка Поділля

Жили в одному селі чоловік і жінка. Жили заможно, тільки Бог їм дітей не давав. Жінка тільки й просила Бога, щоб дитину дав. Нарешті у них народився син. Назвали його Петро. Батьки раділи, леліяли його. Хлопчик ріс дуже допитливим, все було йому цікаво: гратися в дворі з дітлахами, ганяти за птахами, от тільки до роботи був неохочий. Ось і син виріс. Батьки працюють, а він лежить під грушею і груші рахує.

Батько каже до жінки:

— Виросте чи дуже розумна людина, чи ледащо.

Любив батько прислів’я казати: «Праця годує, а лінь марнує». Але син не звертав на нього уваги.

Старі батьки були, от і повмирали. Залишився Петро сам. Любив він тільки лежати на самоті та їсти, особливо любив кавуни. Прозвали його Петро-нероба. Прийшов до Петра-нероби сусід Іван та й питає:

— Ти чого лежиш? Люди жито сіють, а ти?

— А що я? Лежу, працюю, їм кавуни, — сказав Петро.

— Та це ж не робота, Добре-добре, лежи, але ти захочеш їсти, пити. Ніхто тобі не допоможе.

Лежить Петро на самоті, їсти хочеться, та нічого. Закричав Петро, що їсти хоче, але йому ніхто нічого не приніс. Довелося йому жито сіяти. Посіяв він жито, але хліб на столі не з’явився. І згадав Петро, що жито треба косити і молотити. Довго він косив і молотив, аж тільки потім на столі з’явилась їжа.

З того часу Петро на соломі не лежав, а працював у полі. Оженився і жив-поживав з дружиною та дітьми.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

116 (7826). Праця годує, а лінь марнує. СУС —. Записано 2010 року. Баблюк Єлизавета Степанівна (1922). Хмельницька область, Віньковецький район, Пирогівка