Українські народні казки

Премудра Гелєна

Українська народна казка Бойківщини

Була єдна баба, а в царя був хлопчик. Баба йшла зі збанком, несла собі молоко. Ішла баба дорогою, а царський хлопчик бігав з дрючком і вдарив бабі по тім збанку, розбив його, і молоко витекло. Баба заплакала та й каже:

— Тоді би-с ся, синцю, оженив, як озмеш Премудру Гелєну. Росте той хлопець, росте, вже виріс до женитьби і щось не може ся вженити. Ходить всюди і не може. Тоді пригадав, що його баба так закляла, що тоді би ся вженив, як озме Премудру Гелєну. Тоді він що робить? Іде до ворожбита й каже:

— Відгадайте-мені — я вам плачу, що хочете, — чи є в світі Премудра Гелєна?

Каже ворожбит:

— Є. За Скляною горою, за Червоним морем.

Іде він туди. А то за Червоним морем був цар і мав він три доньки. Прийшов він до того царя, і що робить? Іде за слугу до царя.

А цар той був такий віщівник, що усе знав: приходить він до того царя найматися за слугу, а цар каже:

— Ти будеш служити, але маєш відгадати три загадки і зробити три моїх завдання: на завтра маєш отой весь ліс і зрубати, й спалити, і на тім місци посієш зерно, і з того зерна маєш завтра хліб спечи.

Дав йому цар паперову сокиру, пішов він, сів і плаче. Прибігає Премудра Гелєна і каже:

— Що плачеш?

— Твій тато завдав мені ліс і зрубати, і спалити, і посіяти там зерно, і з того зерна на завтра хліб і спечи, і принести йому.

Премудра Гелєна дала йому дрючок та й каже:

— Махни цим дрючком — і все буде.

Махнув він дрючком, і збіглися чорти: єдни рубають, єдни палять, єдни сіють, єдни жнуть, молотять, а ті вже хліб печуть. Приніс він той хліб, а цар каже:

— Маєш ще два завдання. Другий день каже цар:

— На завтра маєш збудувати желізну пивницю і навколо обложити дровами.

Знов дав йому цар паперову сокиру. Пішов він, сів і плаче. Прибігає Премудра Гелєна.

— Чого плачеш? Каже він:

— Тато твій завдав мені желізну пивницю збудувати.

І все їй розказав. Тоді дала вона йому такий желізний пруток.

— Махни тим прутком.

Він махнув, набігли чорти, зробили пивницю, обклали її дровами. Тоді бере його цар, замикає у ту пивницю і хоче ’го спалити. А Премудра Гелєна прибігає і такий мороз зробила в тій пивниці, що все замерзло. А навколо пивниці вогень горить. Рано іде цар відмикати пивницю, а той так ізмерз, аж дрижить.

Випустив його цар і дає ще одне завдання:

— На завтра маєш проложити через море скляний міст.

І знов дав йому паперову сокиру. Пішов він, сів і плаче. Прибігає Премудра Гелєна й питає:

— Що плачеш?

— Твій тато сказав, щоби я через море скляний міст збудував, бо завтра має тим мостом райтувати.

А вона каже йому так:

— Озми махни тим прутком, і зараз буде все.

Прилетіли чорти і зробили через море скляний міст. Ідуть райтувати кіньми, дає йому цар найліпшого коня. А Премудра Гелєна перед тим йому сказала:

— Не бери найліпшого коня, а бери найгіршого, бо то буду я. Цар перетворить мене в коня.

Він і каже цареви:

— Як же я буду райтувати на найліпшому коні, а ви — на найгіршому? Їдьте ви на найліпшому.

Посідали на коней. Премудра Гелєна сказала йому, аби на ню сів. І райтовали по тому мосту. А далі Премудра Гелєна знялася в повітря й летять. І каже:

— Пече тебе? Він їй:

— Пече.

— Сідайме, і я зроблюся вівчарем, а ти — вівцями.

Прилітають тоти цар із царицею і кажуть:

— Їхали сюди двоє людей? А «вівчар» каже:

— Я вже тут сімдесять літ вівчарю, а ще птаха не видів. Не їхали. І вернулися цар з царицею, бо їм невільно в дорозі говорити, цареви з царицею. Хіба дома. Прилетіли додому, а цариця каже:

— Чого-сь не брав їх? Тото він та й вона. Їхаймо знов.

І їдуть вони знов. А Премудра Гелєна і хлопець летять. Та й каже Премудра Гелєна:

— Пече тебе?

— Пече.

— Сідайме. Я зроблюся млином, а ти — мельником. Тоді прилітають цар із царицею і питають мельника:

— Чи не видів тут двоє людей? А той каже:

— Я вже тут вісімдесять років, а ще й птаха не видів.

А цареви й цариці невільно було розмовляти в дорозі, і вернули вони. Тоді каже цариця до царя:

— Чого-сь не брав їх? То були він і вона. І каже цариця:

— Летім знов.

І летять цар з царицею. А Премудра Гелєна з хлопцем уже далеко залетіли, і каже вона:

— Пече тебе?

— Пече.

— Сідаймо. Я ся зроблю ставом, а ти — качками.

Цар і цариця увиділи, що вже нічого не порадять, і верли в став два горіхи. В однім горісі було золоте вбрання йому, а в другім — їй. Прилетіли вони додому і пібралися собі. І вже конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вишків, Долинського району, Івано-Франківської області
2 листопада 1988 року
Оповідач: Рожко Олена Степанівна (1905 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.