☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Пригоди короля Матяша
Українська народна казка Закарпаття

Король Матяш був справедливий. Одного разу хотів він увидіти, як у його королівстві люде живуть, убрався в бідняцьке шаття та пішов по свому королівстві. Коли йшов, увидів, же в єдного пана роблять бідні люде. Він зайшов у двір. Як пан його увидів, і йому приказав робити, бо видів, же то бідно одягнутий.

Цілий день робив король Матяш у пана, а на вечір просив, жеб хоч їсти йому дав пан, а пан ще його хотів набити. Як увидів Матяш, як то пан робить несправедливо, витяг він єдно поліно з тих дров, що він складав у клітки, і розписався на ньому. І поклав його назад, і запам’ятав, де воно лежить.

Потому, через куртий час, вернувся він до пана, але вже як король. І питає пана:

— Чому ти так людей мучиш?

Пан став одмагатися, казати, же то неправда, же в нього люде добре живуть, же він добре платить і кормить. А король йому:

— Ти пам’ятаєш людей, які ту дрова складали?

Тоді витяг поліно, же він знав за нього. На нім був його підпис. Король показав його панови й каже:

— Видиш, чий то підпис? Хто розписався на тім поліні? Би-сь знав, що я тут був. Я тобі тоти дрова складав, і ти мене ще хотів бити, за то, що я цілий день голоден робив.

І пан дуже поганьбився, побоявся та пообіцяв, же більше такого не буде. Од того часу людям у того пана стало легше жити.

А король забрався далі. Хотів увидіти, як люде далі живуть. Пішов пішо. Іде дорогою, а на дорозі робітник каміння товче молотом, жеби дорогу засипати. Поздоровився король з ним і говорить:

— Як ти живеш, чоловіче.

— Живу я, — відповідає, — паночку, добре. Із м’ясом їм, вертаю борг і одложую гроші в банк.

— А кілько ще маєте, — питається король, — із тридцять двох?

— Та ще маю два. Король:

— Ви мені роз’ясніть це діло.

Король питає його, хотя король зрозумів, він не глупий був.

— Лем два зуби маю, то зубами не їм, лем м’ясом. Яснами їв.

— ...Вертаю борг, бо ще маю діда, старого вітця. Вертаю за тото, що мене годував. А даю в банк, бо годую діти, би вони мене потому годовали, як не буду зовсім годен робити.

Король му каже:

— Чи годні би подоїти цапа?

— Якби подарилося, та би-м і подоїв. Тоді король наказує:

— Про наш розговор не смієте сказати нікому, доки не увидите мою голову.

Той обіцяє:

— Добре, так і зроблю. Король попрощався і пішов собі.

А тою дорогою позад короля ішов єден великий пан. І він тото все видів, як король з чоловіком говорив. Але не чув, бо він був далеко. Приходить пан ід’ньому і каже:

— Що з тобою король ту говорив? Скажи мені.

— Я тото вам не можу сказати. Король мені наказав, що я тото не можу сказати нікому, доки не увижу його, короля, голову.

А пана то дуже заінтересовало. За що король з простим чоловіком говорив? Пропонує пан:

— Я тобі заплачу добрі гроші, лем ти мені повідж.

Та й виймає банкноту на сто пеньгів. І дав чоловікови. Та й чоловік йому тоді все розповів. Тоді каже йому той пан:

— Ти мені пояснив три питання. А що значить четверте — подоїти цапа?

— То ви цап. Я вас подоїв. Ви мені даремно дали сто пеньгів. Пан погнівався й погрожує:

— Ти обіцяв корольови, же нікому не скажеш, доки не увидиш голову короля. А ти мені все розказав, а голови його не видів. І король тебе заарештує.

Тоді чоловік виймає тоти сто пеньгів і показує королівську голову на грошах.

— А то не голова королівська?

Пан плюнув і пішов своєю путьою далі.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Зарічево, Перечинського району, Закарпатської області 12 липня 1988 року Трянчич Іван Васильович (1921 року народження)