Українські народні казки

Принц Поданило

Українська народна казка Покуття

Був собі оден бідний чоловік. Пішов у ліс по гриби і пряче гриби в траві. І находить у траві дванадцять яєць. Але яйця подовгуваті, не такі круглі, як інші. Висипає чоловік гриби, бо не має в що зібрати ті яйця. Зібрав їх у торбинку, приніс додому, поставив на теплу піч і прикрив. А жінка каже:

— А де ті гриби, що ти приніс?

— Я, — каже, — гриби не приніс. Я приніс дванадцять яєць, — він утішний, що яйця приніс.

— Ану йду подивлюся, що ти за яйця приніс, — каже йому жінка. Розкрила вона й подивилася, а то вже не яйця, а дванадцять хлопців з тих яєць вийшло. Дуже втішилися чоловік і жінка.

Підростають ті хлопці. А оден межи ними був найменший. Він лиш грався в попелі. І назвали його «принц Поданило». А хлопці вже ходять. Вуйко такий утішний, що має таких здорових одинадцять хлопців. А що той оден підлий, вуйко навіть не переживає.

Виросли хлопці. Скликає їх старий до хати і каже, що цісар буде доньку свою віддавати такого й такого числа.

— Може би, й з вас, хлопці, котрий у цісаря доньку взяв? Принц Поданило се вислухав і шиє капестри. А тоти з него підсмішкуються, решта братів. Зшив він одинадцять капестр. Приходить то число, що до цісаря йти, вийшов принц Поданило на город і одинадцять раз свиснув. Прибігло одинадцять коней. Ті хлопці позакладали капестри на коні і поїхали до цісаря. А принц Поданило як свиснув троячком — прибігає до него кінь. Всідлований, з капестрою. І на нему вбрання йому повністю. Ще й нагайка коло коня. Принц Поданило зібрався, сідає на того коня і здоганяє своїх братів. Котрого здогонить — того нагайкою лупц по плечах. А вони не знають, що то їх брат б’є.

Приїхали вони до цісаря. Цісарська донька на другім поверху. І оголошено там, написано: «Хто до неї конем доскочить, за того вона піде». Та й сей принц Поданило зразу доскочив. Кінь пролетів у повітрю і коло цісарської доньки став. Вона дає йому перстень на палець, він конем обертає і скочив поверх людей удолину. Далеко через усіх людей перелетів.

— Хто ще може доскочити? — питає цісар. Не може ніхто доскочити. Тілько оден принц Поданило. Поїхав він додому і всіх людей, котрі їхали на конях, обігнав і поїхав перший. Приїхав додому, коня пустив, розібрався і став таким, як був. Сів собі коло попелу і грається. А перстень, що мав на пальці, обмотав мотузком, би ніхто не видів. А брати приїхали та й кажуть:

— Як ми їхали туди, то якийсь нас догонив і — кожного по плечах нагайкою. Так, — кажуть, — впік!

А другий цісар виповів тому цісареви війну. Тоді принц Поданило вийшов надвір і свиснув. Прибіг до него всідлований кінь. І прийшло для него з конем убрання військове. І шабля. Сідає він на коня і їде до цісаря, в котрого дочку мав брати, а вона на кони. Він під’їздить д’ті доньці. Це його наречена, але вона того не знає. І каже він так:

— Їдем на війну. Ми то все поб’єм.

Як поїхали на ту війну, принц Поданило побив військо того другого цісаря. І то друге царство забрав сей цісар до себе. Все забрав. І питається:

— Хто ти такий?

А він показує перстень.

— Я буду ваш зять.

— Гай на ту й на ту днину весілля має бути, — сказав цісар. Зійшлися на ту днину, а принца Поданила ще нема. А цісар що придумав? Кожному гостеви присилив лижку до ліктя. Страва стоїть, а їсти нема чим. А принц Поданило приїздить і каже:

— Ви годуйте оден другого.

І пообідали, а після обіду взяв принц Поданило з цісарською донькою шлюб. А відтак гуляли й веселилися. І дотепер веселяться.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Торговиця, Городенківського району, Івано-Франківської області
8 вересня 1987 року
Оповідач: Новосильський Іван Васильович (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.