Українські народні казки

Притча

Українська народна казка Полтавщини

Жили собі дві миші, польова і домашня. Раз домашня прийшла на полуденок до польової. А та каже:

— Йдімо на ниву, позбираємо зерно, що висипалося на землю.

Не сподобався гості такий полуденок: визбируй по зернині серед бур’яну і їж навпіл із землею. Каже вона польовій миші:

— А в мене дома то сир, то солонина, а до всього — хліб. Ходи до мене в гості.

Прийшла польова до домашньої миші в гості. Показала господиня свої харчі — слина тече. Почали їсти. Та вкусили раз чи двічі сиру, а двері комори: рип.

— Тікаймо! — пискнула домашня миша і побігла в нору. Польова за нею.

Як у коморі все стихло, вернулися миші полуденкувати. Але сиру вже не було. Взялися до солонини. Та вкусили раз чи двічі, чують:

— Няв! Няв!

— Тікаймо! — пискнула домашня миша. — То кіт.

У норі польова миша каже домашній:

— Не заздрю я твоєму життю.

Не треба заздрити тому, хто живе з краденого, бо все його життя проходить у страху.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

22 (4374). Притча. СУС 112. Записала Станко Л. О. 2008 року. Свиридко О. О. (1928). Полтавська область, Решетилівський район, Піщане

Притча

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ішов бог зі святими Петром і Павлом. Доходять до села. Дивляться, парубок лежить під грушею.

— Парубче, дай грушу, — звернувся Христос.

— Сам дожидай, поки впаде!

Пройшли вони село, вийшли на поле, коли дівка пшеницю жне.

— Красна дівице, дай нам води напиться.

— Почекайте, збігаю до криниці холодної наберу.

Збігала до криниці, набрала водиці, напоїла їх. Відійшли вони подалі. Бог і каже своїм святим:

— Отож, помните того парубка, що під грушею лежав?

— Помнимо.

— А ту дівчину, що нам воду давала?

— Так.

— Тож вони будуть парою.

— Боже, за що ж ти так караєш дівчину?

— А якщо я двох ледацюг попарую! Що ж тоді буде?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

109 (7259). Притча. СУС 822. Записали учні Губиниської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 2009 року. Голуб Людмила Федорівна (1956). Дніпропетровська область, Новомосковський район, Губиниха

Притча

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив чоловік. І вже він був старий-старий і було у нього три сини. І всі три сини жили окремо, у кожного з них був будинок, сім`я і було своє господарство. Ті три сини не слухали батька. І весь час вони один з одним сварилися: кому чогось не вистачало, він звинувачував брата. А другому також чогось не вистачало, він теж звинувачував брата. І коли батько був дуже старий, він їх всіх трьох покликав та й каже:

— Діти мої! Я вже буду помирати, а перед тим вам дам одну хорошу пораду. Щоб ви після моєї смерті жили всі в мирі один з одним.

А вони кажуть:

— Ми не можемо!

А батько й каже старшому:

— Принеси мені віника.

Він приніс віника. Батько взяв та й вирвав з віника кожному по прутикові і каже:

— Ламайте.

Поламали вони. А потім отець дає старшому синові віник і каже:

— Ану, віник ламай.

Син не зміг його зламати. Тоді батько говорить:

— Бачите, якби ви й далі були кожний порізну, то ви б як оці прутики ламались. А як ви отак будете всі у рідні своїй зв’язані та будете знати брат брата, то будете такі міцні, як отой віник. От чого на світі усі живуть, бо вся рідня «в’яжеться одним віником». А чого не треба віник старий викидати, а палить? Тому, що він згорає і з нього зостається прах, а людина приходить із землі, з праху і людина йде в землю, в прах.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

119 (7271). Притча. СУС 910F. Записала Зелена Людмила 2009 року. Мора Анна Максимівна (1924). Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, Любомирівка