Українські народні казки

Про Івана, пана і попа

Українська народна казка Покуття

Це було дуже давно, за царя Гороха, як було землі троха. Як носом пробив, то й води ся напив. Жив собі чоловік з жінкою, і вони мали хлопця. Жили вони дуже бідно. Померла жінка, і чоловік лишився з хлопчиком. І дуже в них було бідно в хаті. Хліба не було, а більше жили на барабулі. Та й мали козу.

Хлопчик підріс. Бачить він, що його тато так бідує, і думає: «Іду в школу вчитися». Та й каже:

— Тату, я не буду так бідувати. Я йду в школу і буду вчитися.

— А на що ти будеш вчитися?

— На злодія. Тату, лагодьте мене в дорогу. Печіть мені коржів, бо я йду далеко. Борзо я не вернуся.

Тато напік йому коржів, вирядив у дорогу і дуже заплакав. І сказав:

— Маю одного сина і не знаю, чи буду його видіти.

Ішов той хлопець село від села, місто від міста та й зайшов у темний ліс. Дивиться, у лісі горить великий вогонь і сидять коло того вогню дванадцять збуїв. Приходить він д’вогневи і каже:

— Дозвольте зігрітися.

— Сідай, грійся, — кажуть вони. — Куди ти йдеш? Він каже:

— Я йду в школу.

— А в яку ти, — кажуть, — школу йдеш?

— Я йду вчитися на злодія.

— У нас ця школа є. Перебудеш у нас три дні і виконаєш нашу роботу, заробиш ґелетку золота, а не виконаєш, ми тобі голову зітнем з плечей.

Хлопець зажурився. Але мав він на собі дуже делікатні чоботи. Кажуть йому ті збуї:

— Завтра оден вуйко буде гнати лісом два бики. Ти маєш ті бики вкрасти, і щоб ти вуйка не вбив. Ми будем слідкувати за тобою.

Другої днини гонить вуйко два бики. А хлопець що робить? Скидає з себе ті делікатні чоботи і вішає оден чобіт на смереку попри дорогу. А сам трошки відійшов наперед. Гонить вуйко бики, дивиться, висить чобіт на смереці. Подивився та й думає: «Та що з цего? Це лиш оден чобіт». І пішов вуйко далі. А хлопець той чобіт знімає і біжить з ним наперед, і знов вішає його, щоби вуйко вздрів, що є й другий чобіт. Вуйко прийшов до того другого чобота, подивився і думає: «Шкода, що я той перший чобіт не здоймив». Присилює він бики до смереки і вертається за другим чоботом. Ішов, ішов — чобота нема. А за той час хлопець бики відсилив, і їх забрали збуї. Вуйко вертається — нема нічого. Ні биків, ані того чобота.

І сказали збуї:

— Вже оден день ти у нас відслужив. Другий день збуї кажуть:

— Буде завтра вуйко гонити шість биків. Щоби ти вуйка не вбив і бики взяв.

Дивиться він, вуйко гонить лісом шість биків. А він собі думає: «Що робити?» І бере лізе на смереку і ніби повісився. Висить. А вуйко гонить воли, уздрів його і перехрестився. Та й каже:

— Якась душа погинула.

І гонить вуйко воли далі. А він штрикає із смереки, біжить наперед і знов «повісився». Висить на смереці, а вуйко прийшов, подивився і каже:

— Це та як би якісь два однакові. Той такий самий був, як і цей. Ану йду подивлюся.

Лишає вуйко бики і йде дивитися, чи вони оба однакі. Та й нім він вернувся, а збуї бики взяли. Вуйко лишився без нічого. Збуї кажуть:

— Уже ти два дни у нас відбув. Ще одного дня тобі бракує. Завтра, — кажуть, — має вуйко гонити дванадцять биків, і їх треба вкрасти, щоб ти вуйка не вбив і бики взяв.

Гонить вуйко дванадцять биків. А він що робить? Іде лісом і рикає, як бугаї рикають. Вуйко йде та й каже:

— Казали, що бики пропали. А бики ходять лісом та й рикають.

І пішов шукати по лісі тих биків. А свої бики лишив. І збуї їх забрали. Так він відбув у них три дни. І скінчив їхню школу, і дають вони йому ґелетку золота. Він прийшов додому й каже:

— Видите, тату? Ви цілий вік робили і тілко грошей не заробили, як я заробив за три дни.

Зачали вони файно жити, поклали велику хату, накупили поля і жиють. І поцікавився пан: з чого вони так файно жиють? Питає:

— Відки ви гроші маєте? А тато каже:

— Та то син мій учився в школі і грошей заробив.

— Та й на що він, — каже, — вивчився? А тато каже:

— Вивчився на злодія.

— Скажи свому синови, най він до мене прийде. Приходить тато додому та й каже синови:

— Тебе пан кличе.

Приходить він до пана, поздоровкався та й каже:

— Чо’ пан дідич мене кликали? А пан йому каже:

— Ти був у школі?

— Був.

— А що ти там навчився? Каже він:

— Я на злодія вивчився.

— Як ти, — каже, — на злодія вивчився, то ти цеї ночі маєш украсти мого коня виїзного. Не вкрадеш — голова з плечей полетить.

А він каже:

— Вкраду, пане, собі, не тобі.

Приходить він від пана додому і перебрався на стару бабу. Та пішов до корчми, накупив горівки, ковбаси й хліба, поклав те все в торбу і пішов до пана під браму та й там плаче й стогне. А слуги питають:

— Що ти хоч’, бабо? А він каже:

— Я, хлопці, заблудила. Справте мене на дорогу.

— А що ти маєш у торбі?

— Е, — каже, — маю горівку, ковбасу й хліб. Вони кажуть:

— Бабо, ходи сюди. Даш нам трохи горівки та й тої ковбаси.

— Беріть, їжте, — каже він.

Слуги посходилися всі докупи, той мішок від неї взяли. А пси бігають, а він усе кидає їм по ґуґликови. І пси позабивали роти. А п’яні слуги полягали спати. Отак вони стерегли коня. Він пішов до стайні, сів на коня і поїхав. Украв коня.

Уже день був, а слуги спали. Покойова каже:

— Пане, наші слуги сплять, а пси ходять та лиш хвостами махають. Не знати, що це є.

Пан пішов до стайні — коня нема. Приходить його тато на роботу, а пан каже:

— Скажіть свому синови, най він прийде до мене. Прийшов тато додому та й каже до сина:

— Кличе тебе пан. Хоче говорити про коня, що ти вкрав. Він приходить до пана, а пан йому каже:

— Слухай, верни коня. А він каже:

— Я верну коня, але треба заплатити в трикратнім розмірі. Вернув він коня. Пан йому заплатив і дає йому нове завдання:

— Завтра мої слуги будуть орати, а ти маєш украсти ті бики, що їм роги позолочені. Не вкрадеш — голова з плечей твоїх полетить, а вкрадеш, то дам половину свого маєтку.

Що він робить? Імив квочку з курятами і позолотив їх. Тоти панські слуги стали під садом у холод, дали волам на полуднє їсти. А він заліз у кущі і ту квочку з курятами пустив. Слуги вздріли, що такі делікатні курята, і зачали їх ловити. Нім вони половили тоти курята, він бики відсилив і повів собі в долину. Вони вертаються — биків нема. Пан прийшов і сварить їх:

— Як ви стерегли бики, що злодії їх украли?! Знов кличе пан злодія до себе. І каже:

— Слухай, верни бики.

— Треба заплатити в трикратнім розмірі, — каже злодій. І пан заплатив за бики і дає йому третє завдання. Каже:

— Завтра я буду печи в себе курку, і ти маєш ту курку украсти. Там у нас буде варта.

Третьої днини пече пан курку. І коло тої курки стоять слуги з ґверами. А злодій пішов з хортами, наловив зайців, набрав їх у мішок, підкрався до панського саду і випустив у сад зразу двох, а відтак випустив більше. Панські слуги і самий пан побігли за зайцями. А як вернулися до тої ринки, то курки вже не було. Злодій махнув курку і втік.

Кличе пан злодія знов до себе. І каже:

— Слухай, Іване, я вже з тобою таке зачав, що вже й півмаєтку тобі програв. І нічого не виграв. А піп у церкві розказує людям, що я заходжуся із злодіями. І дуже сміється з мене, що я тобі півмаєтку даю. Як би ти так зробив, аби й я з него посміявся, з того попа?

А злодій каже:

— Я це зроблю, будете з него сміятися.

І знаєте, що він робить? Перебирається на бога. Купив собі фалон з блискучими звіздами. А в попа перед хатою, просто вікна — береза. Злодій уночі виліз на ту березу. Місяць файно світить, усе блищить на нім. І зачинає «бог» до попа говорити:

— Слуго мій дорогий, ти підеш з тілом і душею до неба. Ти не будеш умирати, лиш складай грошики докупки, бо треба на тім світі грошей. За день я за тобою прийду.

Піп каже:

— Жінко, чуєш? бог говорить. Будем з тобою вже розходитися. Я буду йти з тілом і душею до неба.

Збирає піп багато грошей. Зичить у людей, з церкви всі забрав. Файні гроші вже має. А за тиждень злодій перебирається на «бога» і йде забирати попа. Прийшов та й каже йому:

— Ну, слуго мій добрий, зібрав ти гроші?

— Зібрав, — каже, — Боже святенький.

— А де тоти гроші?

— Усі гроші, Господи, тут.

— Давай, слуго мій, ці грошики сюди. Бо на тім світі тобі нічого не треба буде, лиш грошей. А тепер, слуго мій дорогенький, скидай з себе всю одежу — на той світ ти підеш голий, як мати на світ народила. Бо там у одежі не ходять.

— Господи, як же я так буду йти?

— Ти так заслужив і так будеш іти.

Тоді бере Іван коц, завиває в него попа і завдає собі на плечі. І несе його в двері. Та й гримнув головою об одвірок.

— Господи, — каже, — яка ґуля вискочила!

— Нічого, слуго мій дорогий, ти маєш гріхи, мусиш їх тут спокутувати.

Несе він того попа аж до пана і кидає з карник межи кури й гуси. Зробився дуже великий шум. Кури зачали кудкудакати, гуси ґеґати. Індики скачуть.

Виходять пан з панею і всі слуги. Дивиться пан, а піп голий стоїть межи курми. Пан каже:

— От хто мої кури краде! То ви, отче?

А піп зривається і бігом додому, і дуже йому встидно було, що пан з панею подивилися на таке чудо. Прийшов піп додому і каже:

— Жінко, це була обмана. А був у пана межи курми. Пан з мене насміявся, це для мене великий сором.

І щоб більше не видітися з паном, мусив піп вибратися на другу парафію. А попові гроші лишилися Іванови.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області
23 травня 1987 року
Оповідач: Ворощук Кузьма Іванович (1917)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.