Про Івана-дурня

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ото були собі дід і баба. У їх був син Іванко. Вже й великий виріс, та такий дурний, нічого не вмів робити! От йому сказали:

— Синочку, ми йдемо з дому, а ти стережи двері. Гляди ж, нікуди не відходь! Стережи!

— Добре, — говорить нехотя Іванко.

От залишили старенькі дім та й пішли з подвір’я. А Іванко остався сам. Сидів-сидів, нема чим зайнятися. Аж тут захотілось йому їсти. От і думає він: «Піду зараз в ліс, нарву ягід, та й наїмся досхочу. Але ж не можна: батьки веліли двері стерегти».

Думав-думав, що робити, та й надумав. Узяв він двері на плечі та й рушив до лісу. Ходив лісом, збирав ягоди, їв їх, та великого задоволення не мав, бо в плечі двері муляли.

А в лісі ж було гарно! Пташки співали, душу звеселяли. Листячко на деревах аж шаруділо, так вітерець пустував. От прийшов час йти додому.

Йде він, йде, а назустріч йому старенька бабуся. Питає Івана:

— А що це ти двері на собі носиш?

— Мені батьки веліли двері стерегти.

Нічого не сказала бабуся, тільки головою похитала. Назустріч хлопцеві йшло ще кілька людей, почали сміятися з нього. А йому байдуже. Повернувся він додому. Прийшли й батьки. Глянули, аж двері зняті.

— Іванку, де двері ділися?

— Ось.

— А чому вони в тебе?

— А ви ж мені сказали двері стерегти. От я й носив їх цілий день із собою, щоб їх ніхто не вкрав. Бачте, цілі!

— Зате із хати скриня з добром пропала, — проказали тихо батьки.

Ото так буває. Мале встережеш, а велике втратиш.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

185 (5378). Про Івана-дурника. СУС 1009. Записано 2008 року. Шеремет Антоніна Тимофіївна (1929). Черкаська область, Золотоніський район, Зорівка