Українські народні казки

Про Іванка і панську дочку

Українська народна казка Покуття

У село прийшов з-за границі вербовщик. І вербує молодих хлопців, каже, що будуть вчитися на спеціалістів. У Пилипівку першого тижня прийшов він у село, повербував хлопців і дає грошей, кілко котрий хоче. Приходять м’ясниці, хлопці гуляють, танцюють. Приходить говіння, і прийшов той вербовщик їх забирати. І знов дає їм гроші.

Забрав їх той вербовщик, і йшли вони вісім день піше, а сімнадцять день колією їхали. Привів їх вербовщик у степ. А там довкола обкладено муром і брама залізна. Завів він їх туди і дає їсти, кілко хто хоче.

Але оден серед них був мудрий хлопець, одної баби син. Підходить він до брами до вартового і питає:

— Як би я відци втік?

— Відци ніхто живий не вертається. Через пару день знов він підходить.

— Як би я втік? А вартовий каже:

— Принеси мені таку грудку золота, як твоя голова, то я тебе пущу. У пару день приносить він таку грудку золота, бо там було його доста. Та й каже вартовий хлопцеви:

— Вже нема одного з вас, того ситого. Сало й кров на аптеку, а м’ясо й кости на добриво. І всім вам таке буде.

І взяв у него вартовий то золото і не пустив. Каже:

— Принеси ще грудку золота.

Приніс він і дає йому то золото, а той каже:

— Завтра рано маєш тікати. Зберися файно.

— Добре.

Набрав він собі золота, срібла, і відпустив його вартовий. Тікає він, тікає, і нарешті похоплює його ніч. А там панський двір. Іде він проситися на ніч, а пан каже:

— До стайні спати.

Виспався він, вмивається коло керници. Як втворив свою валізу, то засіяло на весь двір. А в того пана була панночка. Взяла вона його на спацір у парк. А він уже вмів балакати, як у тій державі говорять. І договорилися вони, що панночка буде за него віддаватися. Та де! Не хотять її родичі за него давати.

— Як не за него, то ні за кого не йду.

І погодилися вони, буде весілля. Пан поробив шлюбне вбрання. Але то не мало бути ніякої зморшки ні на вбранню, ні на взутті, бо то трафне, то гріх у них був.

Весілля. Музика, гостей повно до шлюбу йдуть. Гості співають. Вертаються додому, а всі гості й родичі плачуть.

— Що за нещастя? — питає він. — Як у нашім краю весілля і музика грає, то всі співають.

А з її родини підходить один чоловік і каже:

— Вас мають зараз обох ховати.

— Чого?

— В молодої черевик зморщений.

Пан замовив трунви. Та їх у трунви, відвезли на цвинтар і поклали в гробовець. Він каже:

— От і маєш. Не зарізали мене, то поховали живого.

Він скинув з себе віко, з неї скинув. Гробовець відкрив, що було в трунвах, забрав. І тікає з своєю жінкою додому.

Прийшли вони туди, мама стара, не видить, хата не крита, самі кізли стоять. Та й бідують вони, він ходить молотити по багачах. А жінка, багацька дочка, нічого не робити знає. Одного разу каже він:

— Жінко, я перебираюся на ворожбита та й іду до твоїх родичів. Проїхав він сімнадцять день колією, приїхав понад браму та й кричить:

— Я є ворожбит усього світу! Кому що треба знати, я можу сказати! Виходить паня.

— Ви вмієте ворожити?

— Вмію.

А то його теща. Взяв він її за руку та й каже:

— Ваш чоловік має тілко й тілко років, худоби тілко й тілко...

Так він їй усе файно «вгадав»! І йому заплатили файні гроші, і поїхав він додому. Приїхав, пошив трохи соломою хату, вже жиють не так зле. Але нарешті того не стає, того не стає. Каже вона:

— Слухай, Іване, я перебираюся на ворожку і їду до свої мами. Проїхала вона сімнадцять день колією, стала перед брамою і кричить:

— Я є ворожка всього світу! Кому що треба знати, я можу сказати! Вийшла її мама, а вона каже:

— Дайте, паня, руку.

А паня дивиться на ню. Дивиться, дивиться та й пізнала. Та й крикнула:

— Ти проклята грішниця! Йди, аби я тебе не виділа!

Але мама мамою. Надавала їй грошей, золота, так, що та ледве завдала. І поїхала вона до чоловіка. І вже вони жиють добре, мають гроші, мають все, що треба. А там пан продавав свій двір. Пішов Іванко, закупив у пана поле, худобу, коні, і жив Іван у тім дворі. Але прийшла радянська влада, і поле забрали, все забрали, а Іван з жінкою мусіли тікати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Русів, Снятинського району, Івано-Франківської області
28 лютого 1987 року
Оповідач: Тутецький Василь Дмитрович (1911)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.