Про Дениса та лисицю

Українська народна казка Чернігівщини

Жив собі бідний чоловік і звали його Денис. Мав він багато дітей. Вже вдарили морози і Денис зібрався в ліс по дрова.

Як зайшов він у гущу лісу, то почув якийсь писк. Чоловік знав, що у Развинівському лісі є хижі звірі, але зустрітися з ведмедем він не чекав. Підійшовши ближче Денис побачив, що ведмідь ухопив зайця і збирається з’їсти. Денис замахнувся сокирою, ведмідь і випустив зайця.

— Чоловіче, ти мене лишив без сніданку, тепер я з’їм тебе! — каже ведмідь.

— Добре, — відповідає Денис, — але дай мені спочатку дрова віднести додому, бо мої дітки з холоду замерзнуть.

— А назад прийдеш?

— Прийду.

— Ну вези та не обдури мене!

Одвіз на санчатах Денис дрова та й повернувся назад. Прийшов у ліс, а ведмедя нема. Сів на пень та й журиться. Підбігає лисиця і питає:

— Чого ти зажурився?

— Дай мені спокій! Хіба ти можеш мені допомогти?

— Та може щось і поможу, тільки ти мені розкажи, яка біда.

Чоловік розповів, а лисиця й каже:

— А в тебе є кури?

— Є!

— Ти мені віддай всіх курей, а я тобі допоможу.

— Хай буде так!

— Тоді слухай, чоловіче, добре. Я піду і буду трубити. Ведмідь спитає, що то таке, а ти скажи, що це мисливці йдуть дичину стріляти. Тоді ведмідь налякається і захоче сховатися. А ти йому мішок підстав.

Так і зробили. Коли ведмідь почув звук, одразу кинувся шукати собі сховища. Чоловік запропонував йому залізти в клунок. Зав’язав міцненько і чекає лисиці. Та прийшла і питає:

— А що це в тебе таке?

— Та то я назбирав шишок.

— А ти візьми палицю та побий їх. Тоді більше влізе.

Чоловік взяв палицю і доти бив ведмедя, поки той не почав проситися. А лисичка сказала:

— Я до тебе, чоловіче, завтра прийду за курочками. Ти ще не забув?

— Ні, приходь, я тобі всі віддам.

Іде Денис додому, шкода йому курей. Та й діток треба чимось годувати. Але слова треба дотримуватися. Розповів про все дружині, а та й каже:

— Як прийде лисиця, ти її доти не впускай, поки я дітей не покличу.

Постукав хтось у двері.

— Хто там? — питає чоловік.

— Це, я лисичка, прийшла за курочками.

— Чекай, чекай, зараз одягнуся.

А жінка тим часом покликала дітей, вони поховалися і почали гавкати. Почула це лисиця і питає:

— Що там, чоловіче, в тебе гавкає?

— Та то, небого, стара собака наплодила малих. А вони вже виросли та й рвуться надвір. Та я їх хочу випустити.

— Ой, не треба, чоловіче, не випускай! Не треба мені і курей твоїх!

Та й побігла геть, а Денис залишився радий, що так викрутився.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

42 (4360). Про Дениса та лисицю. СУС 155. Записано 2008 року. Козлова Марія Іванівна (1931). Чернігівська область, Городнянський район, Вихвостів