Українські народні казки

Про Каштанчика

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Був гарний літній ранок. Сонце тільки піднялось над лісом. Заспівали, радіючи гарному новому дню, пташки. У цю пору в лісі прокидалося все ф дерева, і звірі, і метелики, і квіти, і бджоли. Проснувся на землі і маленький каштанчик. «Де я?» — подумав він. І тут же згадав, що вчора з дощем налетів сильний вітер, зірвав його з рідної гілки і кинув далеко від галявини, де ріс величезний старий каштан, що розкинув свою крону мало не на пів галявини.

Маленькому каштанчику стало дуже сумно. Його твердий голчастий кожушок від удару об землю розійшовся, і з проріха виглядав коричневий бочок.

— Треба шукати свою родину! Я не можу залишатися один! — вирішив малюк і покотився лісовою стежиною.

Вже десь опівдні він зустрів зайців. Каштанчик покотився до них і спитав велику сіру зайчиху.

— Дозвольте залишитися з вами. Мені дуже самотньо.

Мати зайчиха підійшла до нього, уважно роздивилась і відказала.

— Ти подивись на себе! Ти весь у голках, можеш скривдити моїх зайчат, тому я не можу взяти тебе до нашої родини!

Така відповідь дуже засмутила маленького каштанчика, і він покотився далі. Цього дня зустрів він і лисицю з лисенятами, велику сіру вовчицю з малими

вовчатами, навіть ведмедицю з двома кумедними ведмежатами, але всі-всі проганяли його.

— Ти дуже колючий! Ми не хочемо з тобою жити!

Але під вечір, коли він вже не сподівався знайти собі родину, зустрів великого їжака. Це батько-їжак ніс своїм маленьким яблуко, що впало з лісової яблуні. Коли-танчик уважно роздивився їжака і побачив, що він також весь укритий голочками.

— Невже я знайшов свою родину?! — подумав він. Підкотився до батька-їжака і запитав:

— Чи можу я залишитися з вами жити?

— Звичайно, — поважно відповів їжак, — у нас мало місця, але ти можеш жити з нами, адже ти такий схожий на нас. Ти такий маленький, небезпечно залишатися самому у такому великому лісі.

Ця відповідь дуже втішила маленького каштанчика, і він, щасливий, попрямував за їжаком до свого нового будинку.

З того часу минуло багато років. Родина їжаків стала ще більшою. Але їм було де жити і ховатися від негоди, адже на місці, де вони жили, виріс каштан. Велике дерево, розкинувши свої гілки, сховало багато їжакових родин від негоди. Каштан пам’ятав, що колись йому, малому, їжаки не відмовили в притулку і врятували від самотності. І через роки він віддячив їжаковій родині, подарувавши їм новий дім.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

133 (5173). Про Каштанчика. СУС —. Записано 2008 року.
Оповідач: Стрембіцька Валентина Костянтинівна (1940 року народження), село Бузівка, Жашківський район, Черкаська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.