Українські народні казки

Про Оляну Жучку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила в Павлівці сім’я, бідували щодня. Дітей було багато, що не поміщалися в хаті.

Чоловік та жінка. Жінку звали Оляна Жучка. От день у них немає що їсти, другий. Жінка й каже чоловікові:

— Іди, вночі, виведи у сусідів корову і відведи її аж до ставка та там і залиш. А вранці, коли сусіди кинуться шукати пропажу я напрошуся до них ворожити і скажу, де їх добро. Так ми грошей і заробимо.

Як жінка сказала, так чоловік і зробив. Вранці чують у сусідів лемент, корова пропала. Оляна по-сусідськи напросилася допомогти, розкинула карти, та й каже:

— Корова там, де вода, очерет, дерева, мабуть коло ставка.

Там корову і знайшли. А сусіди Оляні дякували, грошей заплатили, нагодували і з собою дали.

Пройшов деякий час. Гроші закінчилися. Посилає жінка чоловіка до других сусідів вивести корову. І знову Оляна Жучка з картами зарадила горю. А селом уже пішла слава: Оляна Жучка — знатна ворожка. Що в кого пропало, те зразу ж знайде.

А у пана з Іванівки в цей час золото пропало. От він посилає слуг до Оляни аби її привезли, щоб вона карти кинула і підказала, де золото шукати.

Узяли слуги Оляну та й везуть до пана. А вона так злякалася, що й слова сказати не може. Все думає: «Як я буду ворожити, як я не вмію?»

А слуги й собі бояться, бо це ж вони в пана золото вкрали. От і вирішив один перевірити чи й справді Оляна гарна ворожка. Дорогою упіймав у руку жука і каже:

— Ану скажи, що в мене в руці.

А жінка з переляку й каже:

— Упіймав пан Жучку собі в ручку. Не знаю, що з нею буде.

Злякався слуга ще більше.

«Ти бачиш, — думає, — яка ворожка. Вгадала даже, що я не жука піймав, а жучку».

Привезли Оляну до пана. А той наказав закрити її у конюшні, щоб цілу ніч ворожила, а на ранок сказала, де його гроші.

Сидить Оляна та й журиться . А тільки й думки, що скоро вже й півні співатимуть і ранок настане. Тут їй і смерть. І слуги не сплять. Радяться, що їм робити. От один і каже:

— Піду подивлюся, що вона там робить.

Тільки підійшов до вікна, а тут півень як закукурікає.

А Оляна й каже:

— От і перший є.

Злякався слуга, прибіг до своїх та й каже:

— Вона вже все про нас знає.

Не повірили йому. Інший пішов подивитися. Тільки підійшов до конюшні, а півень знову як заспіває. А Оляна каже:

— От і другий уже є .

Повернувся слуга до своїх та й каже:

— А правда, вона вже все знає.

Вирішили всі разом піти до ворожки, та й розповіли як пана пограбували, де золото закопали, тільки дуже просили не видавати їх панові. От на ранок Оляна карти перед паном розкинула і каже:

— Золото твоє ціле. Лежить закопане під твоїми воротами. А от хто вкрав не бачу, бо туман тоді був.

Пан золото викопав і на радощах так оддячив Оляні Жучці, що, повернувшись, вона зразу ж собі нову хату збудувала і довіку не бідувала.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

250 (7395). Про Оляну Жучку. СУС —, низка варіантів. Записав Сидоренко Олександр 2009 року. Рухлин Тамара Григорівна (1940). Дніпропетровська область, Межівський район, Новопавлівка