Про Соломона
Українська народна казка Закарпаття
Соломон був дуже мудрий. Він знав усякі мудрощі, що були на землі. І тепер є мудрі, та він був май мудрий. Він всякі діла робив, і то все було мудре. І зробив він вагу. А його мамка зазвідала:
— Що ти, Соломоне, робиш?
— Мамочко, — каже, — вагу.
— А нащо того? А він відповідає:
— Жінський розум — то собаче, пробачте, г... Переважити його хочу.
А мама звідає так:
— Ти є мій, сине?
— Так. А ви така, як і другі, білоглава жіночка.
Цим він образив маму, і що вона йому сказала, то й було.
— Богдай, — каже, — ти весь світ обійшов. Аби-сь був у вишині й в присподні. І тоді заговорив, коли цей стіл заговорить.
І він занімів. І пішов, і сходив цілий світ. І побував там, де мама сказала. І дуже тяжко йому було пройти в присподню. Прийшов він до моря, і його проковтнув кит. А він кита всередині різав і рубав, і кит його виблюнув і викинув вон.
І довго він не приходив. А як прийшов додому, зробив з того столика скрипочку. І загусляв на ній та й заговорив. Стіл заговорив, і він заговорив.
І тоді зібрався він і знов пішов і ходив, довго ходив. І запустив собі бороду, запустився так. І все по рівнині ходив. І все мудрував. І зробив таке велике дзеркало. Зарослий, бідненький, несе собі то дзеркало. А то нове для всіх, жони, дівчата, хлопці дивляться — себе видять файно.
— Продай, — просять.
— Не продаю. Ідуть його дві сестри:
— Продай тото дзеркало.
— Нє. А мама у вас є?
— Є.
— Мамі продам.
Мама вбралася, і привели її.
— Купіть тото дзеркало. Вам то файно в хату буде. Аж будете зо мною спати, то я вам дам його даром.
— Най буде, — сказала вона.
А вона не пізнає його. Прийшов він додому. Він рад, що маму видить. Він же груди її ссав. Повечеряли, полягали спати, і боїться він лежати коло свої мами любої, котра йому свої груди давала. Поклала мама його руку на свої груди, а він тихенько каже:
— Цими грудьми я живився.
Вона поклала його руку на своє черево. А він застогнав, ніби уві сні. Та й каже:
— Там я жив, де міліони. Дев’ять місяців.
— Що?
А він ніби спить. Айбо не спить він. Вона засвітила світло, подивилася — на нім знак.
— То це ти, сину мій?
— Так, мамо. Я виконав ваше завдання. Все пройшов. Видите, то є правда, що собаче переважує.
І на цім казка кончилася.