Українські народні казки

Про Сірка

Українська народна казка Полтавщини

Був в одного чоловіка дуже старий собака на ім’я Сірко. От хазяїн і прогнав його від себе, бо тільки під ногами плутався.

Блукає бідолаха по полю і так йому гірко. Каже сам до себе:

— Скільки років я хазяїнові служив, годив, добро його стеріг. А тепер на старості літ він мені шматка хліба пошкодував.

Ходить він та й журиться. Вже присмерком прибрів у ліс. Коли це підходить до нього вовк та й каже:

— Що ти тут бродиш?

— Ось, брате, — трохи не плачучи каже собака, — прогнав мене хазяїн, я й микаюсь тут.

— А хочеш, щоб хазяїн тебе назад прийняв? — питає вовк.

— Зроби, голубчику, — зрадів Сірко, — а я вже тобі віддячу.

Тоді вовк і каже:

— Слухай уважно! Твій хазяїн вийде в поле жати, а жінка покладе під копу дитинча. Я схоплю те дитя, а ти в мене будеш забирати.

От вийшли ті чоловік та жінка у поле жати, а дитину залишили під копою. Коли це біжить житом вовк та за ту дитину й поніс полем. Сірко кинувся того вовка доганяти, а чоловік кричить:

— Рятуй, Сірко! Рятуй!

Сірко якось догнав вовка, відняв дитину, приніс до чоловіка та й віддав йому. Тоді чоловік вийняв з торби кусок сала та хліба і каже:

— На, Сірко, їж, за те, що ти мою дитину врятував.

От увечері йдуть господарі з поля та й Сірка беруть з собою. Прийшли до хати, а чоловік каже жінці:

— Вари вареники з картоплею та добре їх салом затовчи.

Тільки вони зварилися, він садовить Сірка за стіл і так йому годить, щоб той часом гарячими варениками не обпікся.

От Сірко й думає: «Треба ж мені якось віддячити вовкові». А чоловік, діждавшись м’ясниць, вирішив віддати свою старшу дочку заміж. Підслухав Сірко, коли весілля, побіг у ліс, знайшов там вовка та й каже йому:

— Приходь у неділю ввечері до села, я тебе зустріну та й віддячу за допомогу.

От настала неділя. Прийшов вовк на те місце, куди було наказано, Сірко вийшов до нього, провів до хати та й посадовив під стіл. Потім Сірко взяв м’яса доволі та й потягнув під стіл. Люди хотіли собаку побити, але хазяїн сказав:

— Не бийте Сірка! Він мені дитину врятував, то й я йому добро робитиму.

Тоді Сірко бере що смачніше з столу і подає вовкові. Нагодував його, напоїв так, що не витерпів вовк та й каже:

— Зараз буду співати!

— Не співай, — просить собака, — бо обидва пропадемо.

Та вовк як завив під столом, так усі люди схопилися. Хотіли вовка бити, а собака побіг за ним. Так гнався аж до поля, а там зупинився та й каже:

— Ти мені зробив добро, а я тобі, тепер ми квити!

Так вони й розійшлися.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

56 (4960). Про Сірка. СУС 101+100. Записала Петренко С. 2008 року.
Оповідач: Мацько Раїса Тимофіївна (1938 року народження), Кочубеївка, Чутівський район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.