Про бабині кобили і яйце-райце

Українська народна казка Бойківщини

Були два брати мудрих, а третій дурний. Не хотів він вдома нічого робити, хіба в попелі сидів. І пішов служити до відьми, до баби такої. Ішов він та й побачив лиса. І хотів його забити. А лис каже:

— Не вбивай мене. Даю тобі три шерстини. Як треба буде, запалиш ці три шерстини — і я тобі стану в пригоді.

І він не вбив його. Пішов лис. Іде хлопець далі, надибав вовка. Хотів його забити, а вовк каже:

— Не вбивай мене. Даю тобі три шерстини. Як тобі треба буде, запалиш ці три шерстини — і я прийду тобі на поміч.

І не вбив він його. Пішов вовк. Іде хлопець далі, дивиться — летить орел. Він орла хтів забити, а орел каже:

— Не вбивай мене, стану тобі в пригоді.

Дав йому орел три пера, би в разі чого запалив їх — то прилетить йому орел на поміч.

І прийшов хлопець до баби. Сказала баба, що буде він пасти в неї кобили. Як попасе їх три дни, то буде йому те за три роки служби.

Пішла баба до стайні, вигнала ті кобили і б’є їх, щоб вони повтікали додому. Би він не впас їх. Погнав він кобили, а баба зробилася вовком і кобили наполошила. Кобили повтікали, і вона заперла їх до стайни. Нема кобил. Запалив він шерстини з вовка. Вовк прийшов і питається:

— Що ти хочеш?

Він каже, що нема кобил. Аби вовк пригнав. Пішов вовк у кошарі вівці тлумити, щоби баба лишила кобили. Баба пішла боронити вівці від вовка, а хлопець пішов випустив кобили і займив їх на пашу пасти, щоби пригнати вечором додому, бо рік пропаде.

Жене він вечором додому кобили, а баба каже:

— Ти, синочку, єден день уже спас. Завтра знов поженеш пасти. Та й узяла баба желізну палицю і б’є знов кобили. Чому не повтікали з паші?

А другий день рано баба набила кобили, і він знов займив їх пасти. А тоти кобили знов повтікали, і вона запхала їх у скриню. А сама сидить на ті скрині. Хлопець витягає шерсть із лиса і запалює. Приходить лис.

— Що ти хочеш?

— Кобили повтікали, — каже хлопець.

Та й пішов лис кури тлумити. Кури крякають, а баба кричить, гонить лиса, але зі скрині не оступається. Кричала, кричала, а тоді пішла боронити кури. А він вигнав кобили з скрині і знов займив на пашу. Бо рік пропаде.

Пригнав він увечір кобили, а баба каже:

— То що, синочку? Пригнав-ис? Ще єден день відпасеш і будеш мати ще рочок.

Третій день пішла баба бити кобили, щоби знов повтікали. А він виганяє знов ті кобили. Тоді баба робиться качуром. Він піде за качуром, а кобили знов повтікають. І кобили повтікали. Тоді він витягає пера з орла і палить. Прилітає орел і питає:

— Що ти хочеш з мене? Чим тобі прислужитися?

— Кобили пропали. Треба їх найти.

— Баба зробилася качуром, зробила кобили рибами і пустила їх у став. А я й тебе зроблю качуром і би-с тоти риби піймав. Аби кобили вийшли з води і пішли знов на пашу.

Перекинувся він на качура і вигнав з води кобили. А орел знов зробив його хлопцем. Увечір пригнав він кобили, а баба й каже:

— Синочку, вже-с відбув ще рочок. Що ти хоч за то?

— Нічого, хіба яйце-райце.

Не хотіла баба дати то яйце, а далі віддала, бо він нічого більше не хотів.

— Бери собі яйце.

Дала, але не сказала, що з ним робити. Він узяв то яйце, заховав його в пазуху і пішов. Та дуже захотів води напитися. Сперся на керницю, а яйце розпуклося. І вийшла з него різна худоба, птиця. І він не може ніяк з тим дати си ради.

А там стояв такий оброслий камінний стовп. Виходить з того стовпа дівчина і каже:

— Я тобі поможу загнати ту худобу, лиш приречи мені, що будеш зо мною женитися.

— Оженюся, — каже, — лиш поможи загнати.

Вона загнала тото в яйце, закрила, і вони йдуть двоє додому. А дівчина й каже:

— Я йду наймуся в сусіди служити. А ти йди додому. І з усіма привитайся, хіба з тим, що ти вдома не лишив, не привитайся. Бо як привитаєшся, то забудеш за мене.

Прийшов він, з усіма привитався і тото найменше поцілував, що його ще не було, як він з дому йшов. І за ню забув зовсім.

Пройшло там з півроку, і він ся женить. Але не з нею, а з іншою, бо за ню забув. Ладяться на весілля, і дівчата з села зійшлися коровай печи. А вона попросилася, тота дівчина, щоби й вона йшла печи коровай. Господар погодився, і вона попросила, щоби їй далі тіста. Зліпила з тіста голуба й голубку, і голубка дзьобає голуба:

— Пам’ятаєш, як ти не міг загнати худобу до яйця, а я тобі загнала?

— Забув, забув.

— Ти обіцяв женитися зо мною. А він знов:

— Забув, забув.

А вона його далі дзьобає. І тоді він нагадав за ню. Тоту другу лишив, а з нею ся женив.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Урич, Сколівського району, Львівської області
14 грудня 1990 року
Оповідач: Богенчук Тетяна Олексівна (1922)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.