Про бабу, внучку та собачку Жучку

Українська народна казка Чернігівщини

За царя Гороха жили в одному селі баба, внучка та собачка Жучка. Прийшла в край весна красна. Всі на городах трудиться, тільки баба, її внучка та Жучка не виходять.

— Ох, ох, недовго вже мені ряст топтати, смерть з косою за плечима стоїть, — охкає баба, — помру по осені, нащо мені сіяти-садити?

— Ах, ах, яка я дівка гожа! — охкає перед дзеркалом онучка. — До осені заміж вийду, нащо мені задарма робить?

— Гав, гав! Помру я без баби та онучки, дак хоч перед смертю одлежусь, — гадає Жучка.

Прийшла осінь. Баба не вмерла, онучка заміж не вийшла, Жучка не загинула. А в коморі тільки вітри гуляють. Як їм перезимувати?

Отож-бо! Поки животієш на світі — працюй! А умирати збираєшся — однак хліб сади!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

211 (4393). Про бабу, внучку і собачку Жучку. СУС —. Записала Солдатенко Є. В. 2008 року. Приходько Ольга (1928). Чернігівська область, Ніжинський район, Бурківка