Українські народні казки

Про бабу, гіршу за чорта

Українська народна казка Бойківщини

Поженилися двоє молодих людей. Вони любили одне одного. А диявол був заздрісний, що вони собі добре живуть. Подумав собі диявол: «Я мушу зробити між ними колотнечу, щоб вони добре не жили». Одного весняного дня зайшов диявол до них до хати, заліз собі на гряди, які були в нас у курних хатах, сидить собі там і ніхто його не видить. І що жінка почне робити, чи варити щось, чи якусь іншу роботу, а диявол возьме та й друлить. Вона його не бачить, а він друлить. Чи горнець їй розіб’ється, чи ще щось такого зробиться. А то возьме та й пересолить їй страву. Жінка посолить, а він ще в два рази тілько соли всипле.

І що ж виходить? Приходить чоловік, а вона говорить:

— Йой, чоловічку, я варила обід, і нічого в мене не вийшло доброго, — каже. — Пересолене.

— Та нічого, — говорить він. — Раз вийшло так, а другий раз вийде краще.

Він все прощає, і живуть вони далі добре.

А диявол далі шкоду робить. Візьме та горнець розіб’є, і вона знов виправдовує себе перед чоловіком:

—… Я мовби й добре його поставила і не знаю, як то вийшло, що він перекинувся й розбився.

— Нічого, — каже, — аби ти була здорова та я, то все ми наживем і все в нас буде гаразд.

І так вони прожили сім років, і тих сім років чорт робив все між ними непорозуміння. Але вони одне одному прощали. Не тільки чоловік жінці, а й жінка чоловікови прощала, як і повинно бути в сім’ї.

Через сім років після приходу чорта в їх хату прийшов той день, якого ін. прийшов, і він повинен був вибиратися. Злазить він з тих гряд, на яких зачадів у курній хаті за сім років. Аж тут приходить жебрачка. Вона переступила через поріг. А там були мішки з зерном, бо чоловік збирався їхати в поле орати і сіяти. Була весна.

Жебрачка перехрестилася і стала молитися, щоб її чимось обрадували. Почала вона хреститися:

— В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

Та й молиться:

— Отче наш, іже єси…

Та й усе жменькою набирає зерна та й собі в торбу.

—…на небесі, нехай святиться ім’я Твоє…

І так далі краде зерно. Тут молиться і тут краде.

Чорт подивився на це і думає: «От добра мені попалася жебрачка. Вона може між ними заколотити». І зліз чорт з тих гряд і вийшов. Коли господиня обдарувала жебрачку за її молитву (а того, що вона крала, не увиділа), жебрачка теж вийшла. А чорт перетворюється на файного пана, підходить до неї і говорить:

— Слухай, жінко, ти мені поможи між цими молодятами зробити сильну суперечку, то яз тобою буду женитися.

І тоді виймає чорт з кишені пачку грошей і говорить:

— Подивись, скілько в мене є грошей. Я буду з тобою женитися.

Вона була згідна. І тоді чорт їй розказав про все, що там творилося за ті сім років, коли він сидів на грядах. Розповів усе про тих молодят. Вона увійшла в курс справи і знову повертається до тої жінки. І почала її дурити.

— Слухайте, жінко, ви мене не відпустили із свого дому з порожніми руками, ви мене обдарували, бідну жінку. Я вам поворожу.

— Ох, бабцю. Ніколи мені з вами говорити, бо день весняний. Мені треба чоловікови в полі помагати робити, а ви мене тут задержуєте.

— Нічого, — каже, — жінко, ви не будете каятися, що дозволили мені поворожити вам. Я вам добре розкажу. Ваш чоловік завжди з вами добре жив, і як були за сім років, відки ви побралися, які непорозуміння, ваш чоловік завжди прощав вам. Хоч горнець збився, хоч ви пересолили, хоч що там було, чоловік вам прощав і завжди говорив: «Аби ти була здорова та я, то все буде добре». А тепер ваш чоловік має коханку, про яку він все думає. А про вас думає, як би знищити вас із світу. Чи вбити вас, чи що інше заподіяти вам злого.

І жінка в це повірила. І говорить:

— Що ж мені робити, щоб я цьому запобігла, щоб ми з чоловіком далі добре жили.

А баба говорить:

— Прийде субота, зробіть лугу, помийте йому голову. А прийде неділя, так постарайтеся не пустити його до церкви. А в той час, коли в церкві буде служба Божа правитися, ви оглядайте йому голову. А там, серед голови, буде сивий волос. Заховайте собі в рукав бритву. І найдете той сивий волос, і бритвою виріжете його. Він того й чути не буде. І після того про подружню невірність ви не будете мати ніякого поняття. Він буде з вами далі жити, як жив тих сім років. Все буде добре.

Тоді що? На цьому закінчилася розмова з жінкою. І йде жебрачка ід’чоловіку в поле. Віднайшла його, де він орав.

— Господарю, — каже, — чи можете мене обдарувати?

А той говорить:

— Чим я вас обдарую, бабцю? Я ж тут нічого не маю.

— Ну то хоть зерна цього вділіть мені.

— Добре, вділю.

І господар дав їй трошки зерна з того посівного матеріалу. Тоді вона говорить:

— Чоловічку, ви мене обдарували. Тепер давайте, я вам розкажу про вашу судьбу. Як ворожка.

Він говорить:

— Бабцю, мені ніколи. Весняний день, мені треба робити.

— Нічо’-нічо’, — каже, — ви не покаєтеся, як мене послухаєте. Ви вже прожили з своєю жінкою сім років, і прекрасно вам жилося. Хоч колись не завжди все було в злагоді. Але вам жінка прощала, а ви прощали жінці. А тепер знайте, що ваша жінка має коханка. Вона буде старатися, як би вас знищити. Прийде субота, і це буде вам перший урок. Ваша жінка буде робити з попелу луг, яким буде мити вам голову. Потому в неділю вона постарається не пустити ас до церкви. Та й вона буде переглядати вам в голові, як то й раніше було. А тепер вона буде в рукаві бритву мати і схоче в той момент вас зарізати.

І тут вона вже не розказує про сивий волос. Про волос вона жінці казала, а чоловікови каже:

—…Хоче вас зарізати.

І чоловік у це повірив. Він цілий тиждень ходив задуманий і спостерігав за нею, що вона задумала. А жінка за ним спостерігає.

Прийшла субота — в дійсності виповнюється те, що жебрачка говорила. Вона робить луг, миє йому голову, а в неділю не пускає до церкви, а затримує його і бере в рукав бритву. А вона бере задля того. Щоб вирізати той волос.

А він за тим усім слідкує. І коли вона взяла в рукав бритву, він спіймав її за руку і каже:

— Ти що робиш?!

І почав він її бити та копати. До того бив, що вона зробилася непритомна. Тоді він злякався, опам’ятався, взяв води, хлюпнув на ню — вона ожила. І почала сильно плакати. Він говорить:

— Чого плачеш? Хотіла мене зарізати, а тепер плачеш, виправдовуєшся?

— Ніт, — говорить, я не хотіла тебе зарізати. Я хотіла тільки один волос з твоєї голови зняти. Я б так легко його зняла, що ти й не почув би. А ти мене за те б’єш.

І тоді він признався, що йому жебрачка говорила. І тоді поговорили вони і сказали:

— Господь з нами. Жебрачка таке межи нами зробила, і ми обоє подумали про подружню невірність. А виявилося, що ніхто нічого не винен.

І рішили вони далі в злагоді жити. І нехай вони собі живуть у злагоді, як жили, а ми оставляємо їх і вертаємося до чорта й жебрачки. Де ж поділися чорт і жебрачка? Чорт зачав утікати, а жебрачка за ним гнатися. Гналася вона за пане чим, який обіцяв на ній женитися. І погнали вони степом. А там проїжджав один чоловік, який возив мазь. Мазь возив і дьохоть. Чорт говорить до того господаря:

— Ти мене сховай де-небудь.

— Де я тебе сховаю, — говорить той, — як у мене тілько одна бочка і та від дьохтю?

— А ти хоть і в ту бочку мене сховай.

— Ну, — говорить, — залазь в бочку, я тебе прикрию.

І в той же момент чорт ускочив у бочку. Просидів сім літ на грядах, прочадів та ще й бочці вимазався дьохтем і зробився настоящий диявол.

А тут підбігає жебрачка і говорить:

— Господарю, чи не бачили ви панича, що тікав?

— Бачив, — каже, — вам треба добре гнатися, щоб наздогнати його. Але ви його доженете, бо він так задихався, що вже й не дуже міг бічи.

Та й вона погналася далі. Там ми її й оставляєм, а вертаємось до чорта. Чорт вилазить з бочки і говорить до господаря:

— Що б ви хотіли за те, що ви так для мене добре зробили, сховали мене вді тої жінки?

Той говорить:

— А що ти мені можеш дати?

— Я тобі можу дати фільварок єдного дідича, дуже великого пана. Він має два фільварки. Один з них я даю тобі, господарю.

— Та як ти мені даш?

— Я піду, — каже, — до нього і буду його мучити. Буду йому руки крутити, ноги, голову буду крутити — різно я буду його мучити. Так, що йому ніякі лікарі не допоможуть, ні ворожбити ніякі — ніхто. І прийдеш його лікувати ти. Але щоб ти робив по-мудрому. Щоб ти уклав з ним на письмі договір про те, що ти його вилікуєш, а він тобі дасть фільварок. Як він то підпише, тоді берись лікувати його.

— Добре.

Приїжджає той, що возив дьохоть, у тото село, а йому розказують, що в дійсності пан тяжко захворів і ніхто не може йому допомогти. Ні лікарі, ні ворожбити.

Тоді він пішов лікувати того пана. Взяв собі свяченої води, зілля, підкурив його, накропив водою і підписав з паном договір. І тоді чорт уступився від хворого пана. І пан віддав тому чоловікови один свій фільварок, як було написано в договорі. І вони зажили з паном як два колєги.

Ну та й що? Живуть вони собі прекрасно, аж тут донеслося, що захворів керівник тої держави. І його примушують в обов’язковому порядку їхати туди лікувати. А він боїться. І нарешті придумав таке:

— Я можу їхати лікувати під таким договором, що ви зберете з цілої країни всіх жебраків. Тоді я піду лікувати.

Зібрали всіх жебраків. А найстарша йде жебрачка, яка гналася за чортом, що з нею обіцяв женитися. Сказав він її зібрати, як молоду до шлюбу. Тоді підобрав до неї дружки, музики підобрав, співаків різних. Все-все підготовив — весілля. І тоді йде лікувати. А чорт його побачив та й говорить:

— Ти вже тут? Я тобі не казав, щоб ти більше не йшов за мною?

А він говорить:

— Ти ж не знаєш, хто я є. Я є староста весільний. Я ж з тою жебрачкою прийшов, що за тобою гналася, щоб ти з нею женився.

Чорт як про те вчув, то пустився тікати. Втік у скали, в вертепи, де й по сьогоднішній день панує. А там, де керівника держави мужик від чорта визволив, стали угощати всіх тих жебраків. Для них там зрихтували велику гостину, як весілля. Ну й що ж, на те весілля запросили й мене. Побував там і я. І що ж вийшло? Дали мені капелюх з масла, дали вбрання паперове, дали, розумієте, чоботи шкляні. І зробили мене офіціянтом, піднощиком, щоб я підносив усе на тій гостині.

Коли я вийшов на сонце, капелюх з масла розтопився, масло потекло по вбранні, і з мене то стало злазити. Що я роблю? Я пішов туди, де були гармати виставлені, щоб стріляти на палад. На честь того, що стало легше тому панови, керівникови держави. І я заліз у ту гармату. А один там надійшов, та як імив за той дінго, та як воно зробило, як німці говорять шпріньго, як мною вистрілило, то я полетів понад гори, понад ліси і аж сюди прилетів, щоб розказати вам цю всю історію.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

116 (2337). Про бабу, гіршу за чорта. СУС 1353+(332)+1164. 26 серпня 1990 р. Драч Антон Григорович (1909). Львівська область, Турківський район, село Ісаї