Українські народні казки

Про багатих синів і бідного сина

Українська народна казка Гуцульщини

Був один багач і мав три сини. І хотів їх усіх поженити на багацьких дочках. Перший взяв багацьку дочку і другий теж взяв багацьку. А третій сподобав собі файну дівчину, але бідну. Поля в неї не було, лиш тілько старенька хатка коло ставу. Батько-багач зрікся сина, коли той женився на бідній дівчині.

Ходили чоловік з жінкою в ліс і рубали з берези пруття, і чоловік робив мітли, а жінка носила їх продавати.

Приходить Святий Вечір. Тато цих синів каже до жінки:

— Рихтуй мені вечерю, най я піду до старшого сина. Приходить він до старшого сина, а в сина нема ніяких свят.

Колядники колядують, а вони собі роблять, ще й тата запрягли до роботи. Вертається тато додому та й каже до жінки:

— Ти знаєш що, жінко? В них нема ніяких свят. Нічого не варено, не печено — нічого в світі. Рихтуй вечерю, йду до другого сина.

— Приходить він до другого сина, а то і в другого таке. Багатство, робота. Вертається він додому та й каже:

— Біда, я ще й у другого сина мусив наробитися. Вони нічого не визнають. Рихтуй мені вечерю, я йду відознати, як наш найменший син жиє. Хоч я зрікся його, але піду.

А менший син з жінкою заробили грошей, файно приготувалися і сідають до вечері. Вони не мають з ким вечеряти, сами двоє. Каже жінка до чоловіка:

— Іди знайди хоч якогось подорожнього, щоби сів з нами до вечері. Бо як нам самим сідати?

Пішов чоловік дорогою попри став, чує, щось стогне коло ставу. Підходить він ближче, а там чоловічок старенький лежить. Слабий і весь у ранах. Каже чоловік до него:

— Дідусю, ходіть до мене. Повечеряйте з нами, бо ви голодні. А дідусь каже:

— Як буду йти до вас, як я такий обдертий? Нема на мені ні сорочки доброї, нічого.

Чоловік вертається до жінки, ідуть вони обоє і забирають того дідика до себе до хати. Жінка покупала діда, перебрала, зчесала. Посадила діда за стіл, і вони сіли вечеряти.

А на той час надходить з вечерею тато. Прийшов він під двері, а до хати його щось не пускає. А в хаті співають і веселяться. Тато вертається до свої жінки та й каже:

— Так файно в них у хаті, а мене щось до них не пускає, я відчинити двері не годен був. Ану ходи зо мною. Може, ми двоє якось упремося та й відкриємо двері.

Прийшли вони, а то далі їх щось не пускає. Не годні вони зайти, бо вони зреклися свого сина. І вертаються вони додому.

А на Різдво всі йдуть до церкви. Ідуть менший син з жінкою, іде й той дідочок і йдуть родичі. А старші сини з жінками не мають коли йти до церкви. Ксьондз править службу, колядують файно, і ясно в церкві так, як золото сяє. І каже ксьондз казання * :

— Люди добрі, відколи я тут на парафії, ще таких свят веселих я не пам’ятаю. Тут мусить бути якась душа свята, що так весело і так хор файно співає.

Прийшли з церкви, а тато каже жінці:

— Вчора ми не могли добутися до нашого меншого сина. Сьогодні йдемо знов до него.

Приходять вони знов туди, а їх щось навіть на подвір’я не пускає. Вертаються вони, та й каже чоловік до жінки:

— Видиш, жінко, ми прогрішили, що ми його зреклися.

Походження та примітки

* Ка́зання — проповідь.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
11 лютого 1985 року
Оповідач: Фединчук Марія Григорівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.