Про багатого Марка Українська народна казка Гуцульщини
Був собі багатий Марко. Велике багатство мав, багато слуг. Він їздив на ярмарок торгувати. Одного разу їде він з ярмарку, і вийшов з хати чоловік і переходить його. Та й каже:
— У мене є одинадцять хлопців. Тепер народився дванадцятий. І я хочу, щоб ви були в мене за кума.
Марко розсердився і не хотів того. А потому пом’як і пішов за кума.
Коли охрестили дитину, Марко поїхав додому. І як ліг спати, йому вночі приснилося, що та охрещена дитина йому каже: «Що твоє, то буде моє». Рано встав Марко та й думає собі: «Що то може бути, що таке мені приснилося?»
Відтоді кожної ночі снилася йому та дитина і казала уві сні: «Що твоє, то буде моє». Тоді він пішов до того чоловіка і попросив його, щоби дав йому ту дитину. А чоловік поскорбів і не хотів віддати дитину. І не дав.
Багато разів приходив Марко до того чоловіка, бо йому все снилася дитина. І нарешті продав той чоловік Маркови дитину за великі гроші. Чотири роки було вже тоді дитині.
Купив Марко ґелетку, поклав того хлопця в ґелетку і добре заденчив *. І кинув з моста в воду. І попливла ґелетка рікою. А жінки прали на березі ріки, побачили ту ґелетку та й кажуть:
— Нова ґелетка плине. Добра буде на огірки.
Імили вони ту ґелетку, притягнули до берега, відкрили, а там хлопчик. Взяли вони його та й за чергою утримували, тиждень одна, тиждень друга. І перебував він у тім селі.
Коли хлопець виріс, йому сказали:
— Ти вже можеш робити. Іди служити.
І пішов він служити. А куди? До того Марка пішов, бо то багач.
Одного разу каже Марко до хлопця:
— Я хочу з тобою поговорити. Відки ти? Чий ти? З котрого села?
А хлопець каже:
— Я не знаю, відки я. Я з ґелетки.
Вчув це Марко і попіснів *. І дуже він зненавидів хлопця. Він хотів, би цего хлопця не було, бо ж снилося йому, що цей хлопець має у него все взяти.
А той Марко має великий човен. Хлопець відслужив, а він йому не заплатив. Але сказав, би вони їхали тим човном за море.
Марко сам сів на той великий човен, а до него ззаду був причеплений другий, менший човен. У той другий човен Марко посадив хлопця. Відтягнув Марко той човен на середину моря і відчепив його, лишивши хлопця серед моря без весел і без нічого. Марко думав, що хлопець утопиться. Той човен поплив сам по морю. Довго плив він, і пригнали його хвилі до берега. Хлопець вискочив на берег і зачав бігти. І стрівся йому якийсь чоловік і каже:
— Куди ти біжиш?
— Сам не знаю, куди біжу, — відповів хлопець і розповів йому свою історію.
А той чоловік сказав йому:
— Тут буде велика риба-кит. Ти штрикни на неї з берега. Але дивися, би вона тебе не з’їла. І риба-кит завезе тебе через море додому. Коли вона підпливе до берега, аби ти виштрик на берег. Виштрикни і йди до Марка.
Хлопець так і зробив. Доїхав на рибі до берега, виштрик і пішов назад до Марка. Марко дуже розсердився, як увидів його живого. Бо ні один ще відти не вернувся, а той вернувся.
А на великому Марковому човні було чарівне весло. Хто його йметься руками, то руки приростуть до того весла і має той тримати то весло, поки жиє. Бере Марко того хлопця в море і хоче втопити його. Але забувся та й хапнувся за то весло серед моря, і його руки приросли до весла. Хлопець виштрикнув з човна на берег, а Марко пропав, не годен був уже вернутися, бо руки його приросли до весла. І як йому снилося, так і зробилося. Лишився хлопець на Марковім господарстві.
Тоді скликав хлопець усі слуги, які були в Марка, і розділив той маєток на всіх слуг. А сам вернувся до свого вітця, якого довго шукав, але таки знайшов.
Про багатого Марка Українська народна казка Гуцульщини
Був багатий Марко. Міністер. В него вмерла жінка, він лишився з сестрою. З Настею. Зробив Марко великий набуток та й запросив усю міністерію. Він рихтується, дивиться, йде Ісус Христос з Петром та й з Павлом. І він подумав собі: «Ану закличу я бога. Чи прийде, чи ні?» Та й каже:
— Господи Боже, хочу вас просити. У мене великий з’їзд міністерії. Прошу й вас. Файно вас прошу, зайдіть увечір до мене.
А Ісус Христос каже:
— Дякуємо за ласку. Зайдемо.
Ввечір визирає він всіх. А така громовиця, так блискає, що най преч *. Вся міністерія з’їхалася, а Ісуса Христа нема. Але з того боку, де блискавиці й громовиця, ідуть три старці. Та й за палицю тримаються. Один спереду, другий посередині, а третій ззаду. Той, що незрячий, посередині за палицю тримається. Та й повертають усі три до багатого Марка. І просяться на ніч. А він їм каже:
— У мене нині не для старців набуток, а для міністерії. А той середній старець каже:
— Я сліпий, каліка вічна. Може ми би коло коров переспали? Видите, яка плова *, які дощі.
А Марко каже.
— В мене коло коров підлоги помиті. Міністерія буде йти на все дивитися. Нема в мене для вас пляцу *.
— Може би, коло псів?
— Ні. В мене скрізь буде міністерія переглядати.
Таки ніде не хоче приймити. А там на боці був курник. Старці питають:
— Може би, під курником?
— Ні.
А Настя каже:
— Бійся бога. Видиш, які блискавиці, яка плова. Ти прийми їх, — каже, — най ідуть під курник.
— Та най ідуть уже, — сказав Марко.
Настя дивиться, а вони пішли всі три під курник та й посідали. Та й той середній узяв платинку та й над ними присилив. Аби не падало на них з-під курей. А Настя стоїть та дивиться. І собі подумала: «Йой, вони такі голодні. Може, щось тихенько возьму та дам їм їсти». Пішла та й з голубців узяла шкірки тої, що накривають кухарки голубці. Взяла тої шкірки, та й принесла, та й їм подала. Пішла та й дивиться у віконце, чи вони їдять, чи ні. А той середній старець ту шкірку перехрестив та й три рази на ню хохнув. Та й перекроїв ножем, з тої шкірки така булка зробилася, що йой. А то був Ісус Христос. Він укроїв кавалок та й дав Петрови, та й дав другий кавалок Павлови.
Настя дивиться, а то з неба промінь упав. То летів ангел. Прилетів ангел та й каже:
— Ісусе Христе, родичі двадцять один рік прожили, і не було дітей у них. А тепер народився хлопчик. Який йому талан дати?
І сказав Ісус Христос так:
— Тому хлопцеви міністра Марка все майно.
Всі повибігали з хати, а то лиш промінь і в тому промені Ісус Христос, Петро й Павло. І ангел між ними. І зажурився Марко. І думає собі так: «Котрого нині числа? Цего числа вродився хлопчик у родичів, що не мали двадцять і один рік дітей». Він це занотував і сказав післати військо, аби воно ту дитину найшло й забрало.
Військо найшло ту дитину. А та дитина така файна. Родичі тримають її на руках і не хочуть давати. Дають майно, все дають, аби лиш дитину не брали. А військо:
— Нє!
І забрали ту дитину. Та й куди понесли? В кущі. Занесли в кущі та й жаль їм дитину нищити. Наклали під смереку купу моху. Сонечко пригріло, а вони дитину розповили і поклали на той мох. А дитина ручками й ножками киває. Військо поховалося та й дивиться, що то з того буде. Дивляться вони, а то йдуть дві бабі. З кошелями по гриби. Надходять, дивляться, а на моху бавиться дитина в пеленках.
— Паранько, ходи, видітимеш, що я найшла.
— Йой, — каже, — в тебе четверо дітей, а в мене дітей нема. Бери собі ці гриби, а дай мені дитину.
Взяла жінка дитину, пішла до церкви та ухрестила її. Коби вона була сказала: «Я вродила», а то сказала, що найшла в кущах на моху.
Дізнався Марко про ту дитину та й собі подумав: «Що то за хлопець?» Хлопець ріс, а Марко все про него думав. А коли вже хлопцеви сімнадцять років було і брали його під комісію, Марко подумав: «Це таки той хлопець». І покликає хлопця до себе. І сказав забити його у бочку, покласти ту бочку в човен і пустити в море. Як море заграє, бочку з човна викине в воду. Залізні обручі не пустять його, і він там умре.
І довго стояв човен на морі, і море не грало, і човен не перевернуло. А хлопець зголоднів, почав ковтати в бочку, але ніхто його не чув.
А на річці, там, де річка в море впадає, перуть дві жінці. Та й каже одна з них:
— Яку файну бочку морем несе.
Одна каже, що собі возьме ту бочку, а друга — собі. А далі каже одна другій:
— Накидаймо в цю бочку крижавок * та й цілу зиму будем брати. Та й буде моя бочка й твоя.
Притягнули бочку до берега, вибили дно, а там хлопець, як лялька.
Одна жінка каже до другої:
— В тебе діти є, а в мене нема. То я беру хлопця, а ти бери бочку.
Коби вона була не казала, що на морі хлопця ймила! А вона сказала. Та й донеслося до Марка, що на морі ймили хлопця. Наказує він аби того хлопця припровадили до него. Припровадили хлопця, а Марко пише картку до свого зятя Петра. А той Петро був від тигрів. Як людина завинила, то її давали межи тигрів. І написав Марко в тій картці: «Тримай цего хлопця в себе, а я прийду і скажу, що з ним робити». Дає картку хлопцеви й каже.
— Цю картку занеси моєму зятеви Петрови. Тримай її в руці догори і неси. І би ти нікому не давав цю картку читати.
Хлопець несе картку та й іде почерез луг. З корчів виходить дідик. І питається хлопця:
— Що з тобою є, що ти так руку догори несеш? Що ти, каліка чи що?
А він каже:
— Міністер Марко дав мені картку до свого зятя. І сказав, аби я ніс її і не дав нікому прочитати.
А дідик каже:
— Дай мені ту картку. Я не буду нічого з нею робити, лиш пообзираю.
Хлопець подав йому картку, а дідик лиш пальцем гейби щось пописав на ній. І повернув хлопцеви.
Приносить хлопець картку до Петра, подає, а в тій картці написано: «Ожени його до тижня, а я приїду в неділю та й переблагословлю».
Петро це прочитав, та й гай найшли дівчину, файну, як ляльку. Скликав Петро міністерію, накликав гостей і зробили хлопцеви весілля.
По весіллю в неділю дивляться, Марко їде. В бричці, на конях все золоте. Став Марко, зять Петро розпряг коні, заніс і замкнув упряж. Марко ввійшов до хати, привиталися. Та й питає Марко:
— Ви зробили то, що я написав?
— Зробили.
— Іди заклич хлопця.
Закликали його, а він зібраний як міністер. Марко питає:
— Що це є?
— Що написали, то є.
— Я такого не писав.
— Я покажу вам вашого листа. Ви написали, щоб я оженив хлопця.
Рознервований Марко вибіг надвір. Вони ждуть його, а його нема та й нема. Вийшли надвір, питаються — ніхто ніде не видів Марка. Подивилися за ліву браму, а то лиш шмаття з Марка. З’їли його тигри.
Петро впрягає коні, бере ті гроші, що їх міністерія накидала на весіллі, бере хлопця і їде до Маркового дому. Приїхали, і дав йому Петро всі ключі. І потвердили хлопця замість Марка міністром.
І почав він шукати своїх батьків. Чи є така й така родина? І найшлися вони. І привезли ту родину до него, маму й тата його. Приїхали вони, і він їм розказує:
— Велику я печаль пережив. А тепер став міністром.
Про багатого Марка Українська народна казка Чернігівщини
Був собі бідний хлопець. Захотів він найнятися і пішов до одного багатого пана чи то поміщика. Пан не схотів його найняти і відіслав назад. Тоді цей хлопець ходив-блукав і впросився в якусь хату ночувати. А там жінка народжувала дитину. При ній була баба-повитуха. Подивилася баба в вікно і каже:
— Ось цей хлопець, що ходив найматися, зараз під вікном стоїть. Колись я приймала його при родах. Хоч цей пан його не найняв, та все одно він унаслідує його багатство і буде там хазяїном.
Вийшла баба і каже:
— Іди і наймайся до того багатого. Тепер він тебе прийме.
Хлопець так і зробив. Пан найняв його, а він полюбився з пановою дочкою. Не дуже панові це подобалося. Пішов він до коваля і домовився, що пришле свого наймита підкови кyвати, а той щоб його спалив його вогнем.
Наймит пішов та й забув ті підкови взяти. А хазяїн, Марком його звали, взяв ті підкови та й пішов у кузню. Та тільки двері відчинив з підковами, а коваль, думаючи, що то наймит, спалив його.