Українські народні казки

Про багатого Марка

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі багатий Марко. Велике багатство мав, багато слуг. Він їздив на ярмарок торгувати. Одного разу їде він з ярмарку, і вийшов з хати чоловік і переходить його. Та й каже:

— У мене є одинадцять хлопців. Тепер народився дванадцятий. І я хочу, щоб ви були в мене за кума.

Марко розсердився і не хотів того. А потому пом’як і пішов за кума.

Коли охрестили дитину, Марко поїхав додому. І як ліг спати, йому вночі приснилося, що та охрещена дитина йому каже: «Що твоє, то буде моє». Рано встав Марко та й думає собі: «Що то може бути, що таке мені приснилося?»

Відтоді кожної ночі снилася йому та дитина і казала уві сні: «Що твоє, то буде моє». Тоді він пішов до того чоловіка і попросив його, щоби дав йому ту дитину. А чоловік поскорбів і не хотів віддати дитину. І не дав.

Багато разів приходив Марко до того чоловіка, бо йому все снилася дитина. І нарешті продав той чоловік Маркови дитину за великі гроші. Чотири роки було вже тоді дитині.

Купив Марко ґелетку, поклав того хлопця в ґелетку і добре заденчив *. І кинув з моста в воду. І попливла ґелетка рікою. А жінки прали на березі ріки, побачили ту ґелетку та й кажуть:

— Нова ґелетка плине. Добра буде на огірки.

Імили вони ту ґелетку, притягнули до берега, відкрили, а там хлопчик. Взяли вони його та й за чергою утримували, тиждень одна, тиждень друга. І перебував він у тім селі.

Коли хлопець виріс, йому сказали:

— Ти вже можеш робити. Іди служити.

І пішов він служити. А куди? До того Марка пішов, бо то багач.

Одного разу каже Марко до хлопця:

— Я хочу з тобою поговорити. Відки ти? Чий ти? З котрого села?

А хлопець каже:

— Я не знаю, відки я. Я з ґелетки.

Вчув це Марко і попіснів *. І дуже він зненавидів хлопця. Він хотів, би цего хлопця не було, бо ж снилося йому, що цей хлопець має у него все взяти.

А той Марко має великий човен. Хлопець відслужив, а він йому не заплатив. Але сказав, би вони їхали тим човном за море.

Марко сам сів на той великий човен, а до него ззаду був причеплений другий, менший човен. У той другий човен Марко посадив хлопця. Відтягнув Марко той човен на середину моря і відчепив його, лишивши хлопця серед моря без весел і без нічого. Марко думав, що хлопець утопиться. Той човен поплив сам по морю. Довго плив він, і пригнали його хвилі до берега. Хлопець вискочив на берег і зачав бігти. І стрівся йому якийсь чоловік і каже:

— Куди ти біжиш?

— Сам не знаю, куди біжу, — відповів хлопець і розповів йому свою історію.

А той чоловік сказав йому:

— Тут буде велика риба-кит. Ти штрикни на неї з берега. Але дивися, би вона тебе не з’їла. І риба-кит завезе тебе через море додому. Коли вона підпливе до берега, аби ти виштрик на берег. Виштрикни і йди до Марка.

Хлопець так і зробив. Доїхав на рибі до берега, виштрик і пішов назад до Марка. Марко дуже розсердився, як увидів його живого. Бо ні один ще відти не вернувся, а той вернувся.

А на великому Марковому човні було чарівне весло. Хто його йметься руками, то руки приростуть до того весла і має той тримати то весло, поки жиє. Бере Марко того хлопця в море і хоче втопити його. Але забувся та й хапнувся за то весло серед моря, і його руки приросли до весла. Хлопець виштрикнув з човна на берег, а Марко пропав, не годен був уже вернутися, бо руки його приросли до весла. І як йому снилося, так і зробилося. Лишився хлопець на Марковім господарстві.

Тоді скликав хлопець усі слуги, які були в Марка, і розділив той маєток на всіх слуг. А сам вернувся до свого вітця, якого довго шукав, але таки знайшов.

Походження та примітки

* Заденчи́ти — забити дно в бочку.

* Попісні́ти — спохмурніти.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
1 листопада 1987 року
Оповідач: Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Про багатого Марка

Українська народна казка Гуцульщини

Був багатий Марко. Міністер. В него вмерла жінка, він лишився з сестрою. З Настею. Зробив Марко великий набуток та й запросив усю міністерію. Він рихтується, дивиться, йде Ісус Христос з Петром та й з Павлом. І він подумав собі: «Ану закличу я бога. Чи прийде, чи ні?» Та й каже:

— Господи Боже, хочу вас просити. У мене великий з’їзд міністерії. Прошу й вас. Файно вас прошу, зайдіть увечір до мене.

А Ісус Христос каже:

— Дякуємо за ласку. Зайдемо.

Ввечір визирає він всіх. А така громовиця, так блискає, що най преч *. Вся міністерія з’їхалася, а Ісуса Христа нема. Але з того боку, де блискавиці й громовиця, ідуть три старці. Та й за палицю тримаються. Один спереду, другий посередині, а третій ззаду. Той, що незрячий, посередині за палицю тримається. Та й повертають усі три до багатого Марка. І просяться на ніч. А він їм каже:

— У мене нині не для старців набуток, а для міністерії. А той середній старець каже:

— Я сліпий, каліка вічна. Може ми би коло коров переспали? Видите, яка плова *, які дощі.

А Марко каже.

— В мене коло коров підлоги помиті. Міністерія буде йти на все дивитися. Нема в мене для вас пляцу *.

— Може би, коло псів?

— Ні. В мене скрізь буде міністерія переглядати.

Таки ніде не хоче приймити. А там на боці був курник. Старці питають:

— Може би, під курником?

— Ні.

А Настя каже:

— Бійся бога. Видиш, які блискавиці, яка плова. Ти прийми їх, — каже, — най ідуть під курник.

— Та най ідуть уже, — сказав Марко.

Настя дивиться, а вони пішли всі три під курник та й посідали. Та й той середній узяв платинку та й над ними присилив. Аби не падало на них з-під курей. А Настя стоїть та дивиться. І собі подумала: «Йой, вони такі голодні. Може, щось тихенько возьму та дам їм їсти». Пішла та й з голубців узяла шкірки тої, що накривають кухарки голубці. Взяла тої шкірки, та й принесла, та й їм подала. Пішла та й дивиться у віконце, чи вони їдять, чи ні. А той середній старець ту шкірку перехрестив та й три рази на ню хохнув. Та й перекроїв ножем, з тої шкірки така булка зробилася, що йой. А то був Ісус Христос. Він укроїв кавалок та й дав Петрови, та й дав другий кавалок Павлови.

Настя дивиться, а то з неба промінь упав. То летів ангел. Прилетів ангел та й каже:

— Ісусе Христе, родичі двадцять один рік прожили, і не було дітей у них. А тепер народився хлопчик. Який йому талан дати?

І сказав Ісус Христос так:

— Тому хлопцеви міністра Марка все майно.

Всі повибігали з хати, а то лиш промінь і в тому промені Ісус Христос, Петро й Павло. І ангел між ними. І зажурився Марко. І думає собі так: «Котрого нині числа? Цего числа вродився хлопчик у родичів, що не мали двадцять і один рік дітей». Він це занотував і сказав післати військо, аби воно ту дитину найшло й забрало.

Військо найшло ту дитину. А та дитина така файна. Родичі тримають її на руках і не хочуть давати. Дають майно, все дають, аби лиш дитину не брали. А військо:

— Нє!

І забрали ту дитину. Та й куди понесли? В кущі. Занесли в кущі та й жаль їм дитину нищити. Наклали під смереку купу моху. Сонечко пригріло, а вони дитину розповили і поклали на той мох. А дитина ручками й ножками киває. Військо поховалося та й дивиться, що то з того буде. Дивляться вони, а то йдуть дві бабі. З кошелями по гриби. Надходять, дивляться, а на моху бавиться дитина в пеленках.

— Паранько, ходи, видітимеш, що я найшла.

— Йой, — каже, — в тебе четверо дітей, а в мене дітей нема. Бери собі ці гриби, а дай мені дитину.

Взяла жінка дитину, пішла до церкви та ухрестила її. Коби вона була сказала: «Я вродила», а то сказала, що найшла в кущах на моху.

Дізнався Марко про ту дитину та й собі подумав: «Що то за хлопець?» Хлопець ріс, а Марко все про него думав. А коли вже хлопцеви сімнадцять років було і брали його під комісію, Марко подумав: «Це таки той хлопець». І покликає хлопця до себе. І сказав забити його у бочку, покласти ту бочку в човен і пустити в море. Як море заграє, бочку з човна викине в воду. Залізні обручі не пустять його, і він там умре.

І довго стояв човен на морі, і море не грало, і човен не перевернуло. А хлопець зголоднів, почав ковтати в бочку, але ніхто його не чув.

А на річці, там, де річка в море впадає, перуть дві жінці. Та й каже одна з них:

— Яку файну бочку морем несе.

Одна каже, що собі возьме ту бочку, а друга — собі. А далі каже одна другій:

— Накидаймо в цю бочку крижавок * та й цілу зиму будем брати. Та й буде моя бочка й твоя.

Притягнули бочку до берега, вибили дно, а там хлопець, як лялька.

Одна жінка каже до другої:

— В тебе діти є, а в мене нема. То я беру хлопця, а ти бери бочку.

Коби вона була не казала, що на морі хлопця ймила! А вона сказала. Та й донеслося до Марка, що на морі ймили хлопця. Наказує він аби того хлопця припровадили до него. Припровадили хлопця, а Марко пише картку до свого зятя Петра. А той Петро був від тигрів. Як людина завинила, то її давали межи тигрів. І написав Марко в тій картці: «Тримай цего хлопця в себе, а я прийду і скажу, що з ним робити». Дає картку хлопцеви й каже.

— Цю картку занеси моєму зятеви Петрови. Тримай її в руці догори і неси. І би ти нікому не давав цю картку читати.

Хлопець несе картку та й іде почерез луг. З корчів виходить дідик. І питається хлопця:

— Що з тобою є, що ти так руку догори несеш? Що ти, каліка чи що?

А він каже:

— Міністер Марко дав мені картку до свого зятя. І сказав, аби я ніс її і не дав нікому прочитати.

А дідик каже:

— Дай мені ту картку. Я не буду нічого з нею робити, лиш пообзираю.

Хлопець подав йому картку, а дідик лиш пальцем гейби щось пописав на ній. І повернув хлопцеви.

Приносить хлопець картку до Петра, подає, а в тій картці написано: «Ожени його до тижня, а я приїду в неділю та й переблагословлю».

Петро це прочитав, та й гай найшли дівчину, файну, як ляльку. Скликав Петро міністерію, накликав гостей і зробили хлопцеви весілля.

По весіллю в неділю дивляться, Марко їде. В бричці, на конях все золоте. Став Марко, зять Петро розпряг коні, заніс і замкнув упряж. Марко ввійшов до хати, привиталися. Та й питає Марко:

— Ви зробили то, що я написав?

— Зробили.

— Іди заклич хлопця.

Закликали його, а він зібраний як міністер. Марко питає:

— Що це є?

— Що написали, то є.

— Я такого не писав.

— Я покажу вам вашого листа. Ви написали, щоб я оженив хлопця.

Рознервований Марко вибіг надвір. Вони ждуть його, а його нема та й нема. Вийшли надвір, питаються — ніхто ніде не видів Марка. Подивилися за ліву браму, а то лиш шмаття з Марка. З’їли його тигри.

Петро впрягає коні, бере ті гроші, що їх міністерія накидала на весіллі, бере хлопця і їде до Маркового дому. Приїхали, і дав йому Петро всі ключі. І потвердили хлопця замість Марка міністром.

І почав він шукати своїх батьків. Чи є така й така родина? І найшлися вони. І привезли ту родину до него, маму й тата його. Приїхали вони, і він їм розказує:

— Велику я печаль пережив. А тепер став міністром.

Походження та примітки

* Преч — геть.

* Пло́ва — злива.

* Пляц — тут: місце.

* Крижа́вка — головка капусти.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області
29 лютого 1988 року
Оповідач: Третяк Марія Николаївна (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.