Про бичка

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жила собі в одному селі бідна вдова. І був у неї син Іван, та такий розумний, кмітливий. Доки був живий батько, то син в школі навчався, а як осиротів, то треба було йти працювати на пана, щоб якось прожити.

От змилостився пан на їх злидні і дав їм купу дров, щоб не замерзли взимку. А Іванові треба було за це ціле літо череду панську пасти аж до глибокої осені. Каже було Іван матері:

— От, мамо, така моя доля череду панську пасти. Якби у нас був хоч один бичок, я б його випас, доглянув, щоб великий виріс, продав би і ми гроші мали б, хату нову збудували.

— Ой сину, — каже мати, — і не мрій про таке, іди підробляй за дрова, та старайся, щоб пан не гнівався на тебе.

— Не журися, мамо, я щось придумаю, і ми з тобою неодмінно розбагатіємо. Ось побачиш.

От пасе Іван від темна до темна череду. Єдина втіха в нього була книжечка і сопілка, які йому подарував батюшка за його старанність у навчанні.

Якось побачив пан, що Іван розумний, кмітливий та й просить його:

— Є у мене син, чогось він не дуже до грамоти охочий. Може, ти його навчиш?

— Давайте вашого хлопця, спробую.

Приводить пан свого сина на пасовище до Івана.

— А що то в тебе таке, Іване? — питає панич.

— Це книжка.

— Дай погратися.

— От неук. Хто ж книжкою грається?

— А що з нею робить?

— Книжки читать треба. Знаєш, як це цікаво?

— І я хочу читати.

Почав Іван вчити панича читанню. А він ніяк не запам’ятає, де «А», де «М». Тоді йому набридло і зовсім відмовився. Захотілося хлопцеві на сопілці грати, але вчитися не захотів. Морочився, морочився з ним Іван та й каже:

— Ти хоч і панів син, а такий дурний, як отой цап на мосту. Та я б швидше навчив отого бичка танцювати, ніж тебе читати і на сопілці грати.

Пан все це підслухав, розгнівався на Івана, накричав, а тоді каже:

— Слухай, Іване, ти ото правду кажеш, що міг би бичка танцювати навчити.

— Міг би навчити, — відповідає.

— Знаєш що, навчи, а я тобі добре заплачу, — просить пан.

— Ну що ж, пане. Тоді я беру бичка додому і там вчитиму? Давайте гроші, та не скупіться, бо навчання грошей коштує.

На тому й зійшлися.

Пройшов рік. Виріс той бичок, та став такий здоровенний. Мати не нахвалиться сином, який він у неї господар. Та журиться, що скоро бичка панові треба віддавати. А син і не збирається його віддавати. Повів його на базар і добре продав. І тут зустрічає пана.

— Здрастуй, Іване! Ну що там мій бичок робить?

— Го-го-го! Пане, бичок і танцює, і до школи ходить.

— Та що ти кажеш?

— Та що чуєте, пане. Але ще грошей треба. Це ж вам наука!

— На, візьми. А далі що буде?

— Та так і буде, пане. Як навчиться добре, то я вам скажу, щоб ви забрали його.

— Добре, Іване. Хай хоч бичок буде розумний, бо мого сина і в Парижах не навчили.

А Іван хату збудував, завів своє господарство, та вже й одружився.

Через деякий час знову зустрілися пан з Іваном.

— Ну що, Іване, вчений вже мій бичок? Можна забирати?

— Та де там, пане, забирати, він вже на суддю вчиться. Йому на роги треба дві шапки, на ноги — четверо чобіт, великого плаща, штани дорогі. Він такий поважний — соромно ходити в поганому вбранні.

— Ох-ох! — каже пан, — як же він мені дорого коштує.

— Пане, то варте того, ви свого суддю будете мати.

Тепер вже Іван купив собі в місті хату і знайшов там роботу: суддю возити в кареті. І треба сказати, що прізвище судді було Бик.

От раз пан побачив, як Іван того суддю привіз до суду. Та йде за ним, а на дверях табличка «Суддя Бик». Заходить до нього прямо в кабінет та й говорить:

— Здрастуй, бичок! Як же ти змінився, як би не лисина, то я б тебе і не впізнав.

А суддя нічого не розуміє. Пан знову до нього:

— Пам’ятаєш, я ж тебе з сосочки поїв, соломку підстеляв, а ти мої пальці смоктав, та так кумедно причмокував.

Суддя розсердився, аж почервонів. Та як закричить:

— Як ви смієте?

— Смію, смію, бичечку. Бо це ж я тебе на суддю вивчив.

Вигнали пана з суду, а він образився:

— Бач, який невдячний! За мої гроші вивчився, суддею став і мене забув.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

106 (5579). Про бичка. СУС 1675. Записано 2008 року. Кобзар Олександра Костянтинівна (1928). Черкаська область, Чигиринський район, Матвіївка