Українські народні казки

Про брата багатого та брата худобного

Українська народна казка Закарпаття

Жили колись люде за старого Семка, коли була земля тонка. Жили собі два братове, єден багач, другий худобний. Сказав багатий:

— Ходи до мене працювати, я тобі оплачу. І ходив до нього худобний брат багато літ. Зазвідала жона того худобного свого мужа:

— Що ж ти будеш на нього робити, як він тобі нічого не платить? Сказав чоловік жінці:

— Він шаття дає, вбирає мене, щоби не був голий. Сказала жінка:

— До поганих діл дійдеш ти у свого брата.

— Що ж ти вадишся зо мною? Він нам дає муки. Прийшов брат до брата й просить плату.

— Та я ж тобі казав: «Приходи до мене робити, ми ся розрахуєме». Ми будеме радитися, як тобі виплатити. Я тебе виведу під каплицю, будуть люде тобі дарувати, — сказав брат худобному братови й вивів його в темний ліс і виколов йому очі та лишив його.

А там чорти мали колисанку. Прийшли вони туди говорити. Старший чорт каже:

— Що ж ви мені доброго принесли із світу? Єден чорт каже:

— Ми царську доньку занімили. Другий чорт каже:

— А ми в царя під ту яблуню, що родила золоті яблука, загнали гадюку. І яблуня вже не родить.

А третій чорт каже:

— Я брата недюгав, що він свого брата завів у темний ліс і виколов йому очі.

Питається перший чорт старшого:

— Що би зробити, щоби царська дівка проговорила?

— Та їй треба молока, але лем від тої жони, що не согрішила, а лем з своїм чоловіком жила.

Другий чорт звідається у старшого чорта:

— А що зробити, щоби той чорт очі мав, котрі йому брат виколов? А він повів:

— За нашою колисанкою є керниця. Водою з неї помастити очі, і він буде мати другі очі.

Третій чорт каже:

— А під тою яблунею що зробити, щоби вона яблука родила?

— Викопати до кореня та гадюку вбити. І яблуня буде далі давати плоди.

Поговорили чорти та й пішли. Бідний чоловік возрадувався. Слухає, де вода хлюпоче. Пішов, найшов і вмив очі. І увидів світу. Та думає, як вернутися додому.

Йшов він, ішов лісами і вернувся додому. Питає його жінка:

— Де ж ти був так довго, що тебе не було?

Повів він жінці про все, що з ним було. І про все, що говорили чорти. І що правду вони говорили. Сказали про оживляючу воду, про то, як оживити очі, та й він оживив...

— ...Сказали чорти, як царську дівку лікувати. Та й я прийшов додому звідатися, чи даш ти мені такого молока, щоб царська дівка проговорила. Даш свого молока, якщо ти не согрішила. Бо я йду до царя. Цар мені заплатить не так, як брат, що очі мені виколов. І сказала жона:

— Я не согрішила. На тобі мого молока та йди до царя. Зібрався він, пішов.

Прийшов чоловік до царя та й питає на капурі:

— Як не пускаєте мене, то покличте сюди царя.

Вартові покликали царя. Приходить цар і звідає худобного:

— А що ти хочеш?

— Та я чув, що царська дочка заніміла. Я її вилікую. Їй треба перворідного молока від чесної жінки.

Цар не вірить:

— А маєш ти то молоко, щоб ти мою дівку вилікував? Відповідає бідняк:

— Маю. Я би сюди не прийшов, якби не мав. Забрав його цар до свої кімнати та обіцяє:

— Вилікуєш — нагороджу тебе добрими словами та золотом. Пішов бідняк до кімнати, де дівка лежала. І радо її лікував. Напилася вона того молока та проговорила. Дівка возрадувалася й скоро побігла до свого вітця, до царя.

— Заплатіть тому чоловікови, що мене вилікував. Цар ся возрадував:

— Що, чоловічку, за то хочеш?

— Та що даєте, то прийду. Повідає йому цар:

— Та я маю грошей багато. Кочі маю, коні хороші. Що попросиш, то й дам.

Подумав цар: «Не знає худобний, що собі просити». І цар сам йому подарував, дав коні з кочом. І написав документ, щоб ніхто його не кивав. Сів собі худобний на коч і поїхав.

А поїхав він до другого царя, до того, що в нього була яблуня. І сказав викопати гадюку з коріння. І викопали ту гадюку, та яблуня стала родити золоті яблука. І цар нагородив його.

Приходить він додому. Стрітив його брат, дивується:

— Я ж тобі очі виколов. Як тобі другі очі виросли?

— Ти сказав, що виведеш мене під каплицю. А ти мене вивів у ліс і видовбав очі під чортовою колисанкою. Говорили там чорти про царську доньку, і про мої очі, і про яблуню.

Розказав братови все, що говорили чорти.

— ...Я чув, як чорти балакали про воду оживляючу, і я йшов, цапки ліз, поки я ту воду найшов. Промив очі та провидів. І я вилікував царську доньку, і дав мені цар нагороду.

А багатий брат просить:

— Видовбай і мені очі.

— Я не годен видовбати, бо я не маю того серця, що ти.

— А хто ж би мені їх видовбав? Я йду додому та скажу, най видовбає жона.

Та й попросив він ласкаво свою жінку:

— Видовбай мені очі.

— Та чого би я довбала тобі очі?

— Видовбай і поведи мене в ліс. Там чорти за все говорять.

І вона видовбала йому очі, повела його в ліс і лишила. Але чорти там уже не бували. І там був його коч смертельний.

Жид і жидка, казка вшитка. А сіли-сьми на сідло, та вно нас сюди донесло. Казка по казці, що ж глядати в порожній ташці?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Люта, Великоберезнянського району, Закарпатської області
9 липня 1988 року
Оповідач: Яцьків Михайло Михайлович (1924 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також