Про брата багатого та брата худобного
Українська народна казка Закарпаття
Жили колись люде за старого Семка, коли була земля тонка. Жили собі два братове, єден багач, другий худобний. Сказав багатий:
— Ходи до мене працювати, я тобі оплачу. І ходив до нього худобний брат багато літ. Зазвідала жона того худобного свого мужа:
— Що ж ти будеш на нього робити, як він тобі нічого не платить? Сказав чоловік жінці:
— Він шаття дає, вбирає мене, щоби не був голий. Сказала жінка:
— До поганих діл дійдеш ти у свого брата.
— Що ж ти вадишся зо мною? Він нам дає муки. Прийшов брат до брата й просить плату.
— Та я ж тобі казав: «Приходи до мене робити, ми ся розрахуєме». Ми будеме радитися, як тобі виплатити. Я тебе виведу під каплицю, будуть люде тобі дарувати, — сказав брат худобному братови й вивів його в темний ліс і виколов йому очі та лишив його.
А там чорти мали колисанку. Прийшли вони туди говорити. Старший чорт каже:
— Що ж ви мені доброго принесли із світу? Єден чорт каже:
— Ми царську доньку занімили. Другий чорт каже:
— А ми в царя під ту яблуню, що родила золоті яблука, загнали гадюку. І яблуня вже не родить.
А третій чорт каже:
— Я брата недюгав, що він свого брата завів у темний ліс і виколов йому очі.
Питається перший чорт старшого:
— Що би зробити, щоби царська дівка проговорила?
— Та їй треба молока, але лем від тої жони, що не согрішила, а лем з своїм чоловіком жила.
Другий чорт звідається у старшого чорта:
— А що зробити, щоби той чорт очі мав, котрі йому брат виколов? А він повів:
— За нашою колисанкою є керниця. Водою з неї помастити очі, і він буде мати другі очі.
Третій чорт каже:
— А під тою яблунею що зробити, щоби вона яблука родила?
— Викопати до кореня та гадюку вбити. І яблуня буде далі давати плоди.
Поговорили чорти та й пішли. Бідний чоловік возрадувався. Слухає, де вода хлюпоче. Пішов, найшов і вмив очі. І увидів світу. Та думає, як вернутися додому.
Йшов він, ішов лісами і вернувся додому. Питає його жінка:
— Де ж ти був так довго, що тебе не було?
Повів він жінці про все, що з ним було. І про все, що говорили чорти. І що правду вони говорили. Сказали про оживляючу воду, про то, як оживити очі, та й він оживив...
— ...Сказали чорти, як царську дівку лікувати. Та й я прийшов додому звідатися, чи даш ти мені такого молока, щоб царська дівка проговорила. Даш свого молока, якщо ти не согрішила. Бо я йду до царя. Цар мені заплатить не так, як брат, що очі мені виколов. І сказала жона:
— Я не согрішила. На тобі мого молока та йди до царя. Зібрався він, пішов.
Прийшов чоловік до царя та й питає на капурі:
— Як не пускаєте мене, то покличте сюди царя.
Вартові покликали царя. Приходить цар і звідає худобного:
— А що ти хочеш?
— Та я чув, що царська дочка заніміла. Я її вилікую. Їй треба перворідного молока від чесної жінки.
Цар не вірить:
— А маєш ти то молоко, щоб ти мою дівку вилікував? Відповідає бідняк:
— Маю. Я би сюди не прийшов, якби не мав. Забрав його цар до свої кімнати та обіцяє:
— Вилікуєш — нагороджу тебе добрими словами та золотом. Пішов бідняк до кімнати, де дівка лежала. І радо її лікував. Напилася вона того молока та проговорила. Дівка возрадувалася й скоро побігла до свого вітця, до царя.
— Заплатіть тому чоловікови, що мене вилікував. Цар ся возрадував:
— Що, чоловічку, за то хочеш?
— Та що даєте, то прийду. Повідає йому цар:
— Та я маю грошей багато. Кочі маю, коні хороші. Що попросиш, то й дам.
Подумав цар: «Не знає худобний, що собі просити». І цар сам йому подарував, дав коні з кочом. І написав документ, щоб ніхто його не кивав. Сів собі худобний на коч і поїхав.
А поїхав він до другого царя, до того, що в нього була яблуня. І сказав викопати гадюку з коріння. І викопали ту гадюку, та яблуня стала родити золоті яблука. І цар нагородив його.
Приходить він додому. Стрітив його брат, дивується:
— Я ж тобі очі виколов. Як тобі другі очі виросли?
— Ти сказав, що виведеш мене під каплицю. А ти мене вивів у ліс і видовбав очі під чортовою колисанкою. Говорили там чорти про царську доньку, і про мої очі, і про яблуню.
Розказав братови все, що говорили чорти.
— ...Я чув, як чорти балакали про воду оживляючу, і я йшов, цапки ліз, поки я ту воду найшов. Промив очі та провидів. І я вилікував царську доньку, і дав мені цар нагороду.
А багатий брат просить:
— Видовбай і мені очі.
— Я не годен видовбати, бо я не маю того серця, що ти.
— А хто ж би мені їх видовбав? Я йду додому та скажу, най видовбає жона.
Та й попросив він ласкаво свою жінку:
— Видовбай мені очі.
— Та чого би я довбала тобі очі?
— Видовбай і поведи мене в ліс. Там чорти за все говорять.
І вона видовбала йому очі, повела його в ліс і лишила. Але чорти там уже не бували. І там був його коч смертельний.
Жид і жидка, казка вшитка. А сіли-сьми на сідло, та вно нас сюди донесло. Казка по казці, що ж глядати в порожній ташці?