Українські народні казки

Про брата бідного і брата багача

Українська народна казка Гуцульщини

Були два брати, багач та й бідний. У бідного було багато дітей, а в багатого лиш один син. Бідний каже жінці:

— Іди-ко, жінко, та позич ґелетку збіжжя. До брата йди. Я йому віддам. Жінка йде, а той дає. Та й каже:

— Та коли він мені віддасть? А жінка каже:

— Уродиться, та й віддамо.

Так бідний післав жінку раз, післав другий раз, третій. Але раз він пішов самий.

— Брате, видиш, ти маєш, а я — ні. Дай ще. Як уродиться, я віддам тобі.

Той дає. Намололи. Їдять. А тут прийшов до бідного брата якийсь чоловік. Я не знаю, який, бо не виділа його. Та й каже:

— Знаєш що? Би-с увечір не спав. Коли буде дванадцята година, прийде мій кінь. Аби-с йому двері відтворив.

Та й не спить чоловік цілу ніч. О дванадцятій годині чує — щось дубнуло. Він пішов, отворив двері, а то лиш мішок золота висипався до сіней. Щось висипало та й пішло.

Встав чоловік рано та й каже до старшого сина:

— Біжи до вуйка і скажи, най позичить мірниці. Най відміряю, кілко є цих ґрошей.

Пішов хлопець та й каже:

— Казав тато, щоб позичили мірниці.

— А нащо татови мірниці?

— Ґроші міряти.

— Вже когось убив, обрабував. А хлопець каже:

— Я не знаю.

Та взяв мірницю та й пішов.

— Вуйко каже, що ви когось убили та й обрабували.

— Нікого я не обрабував.

Та й відміряв ті ґроші. Та й братови відміряв за той хліб, що йому позичив.

Прийшов багатий до свого брата та й питає:

— Відки в тебе тілко ґрошей?

— Я тобі скажу.

— Ну кажи.

— Прийшов чоловічок і сказав мені, аби я увечір отворив двері сінні, як щось дубне. І пішов. Я цілу ніч не спав. Дубнуло, я отворив двері, а це лиш мені ґроші сипнуло і пішло.

Багач каже:

— Іду я шукати того чоловіка. Може би, й мені так зробив. Йому ще мало!

Пішов багач і найшов того чоловіка.

— Будьте добрі, може би, ви й мені так зробили, як мому братови? І жде вечора, коли в двері дубне. Чує — дубнуло. Він пішов та двері створив, а в сінях вогонь ся зробив. Став чоловік у страху — хата вже горить! І сказав він:

— Бідному дав бог щастя, а мені — нещастя.

І на тім ся скінчило. Як згоріло, так згоріло. Як маєш доста, ніколи не шукай більше. А то, що маєш, тримай.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
13 березня 1983 року
Оповідач: Біланюк Василина Іванівна (1915 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.