Про бідного діда і бобик
Українська народна казка Покуття

Був собі дід і баба. Жили вони бідно. Та й пішов дід до багача. Багач дав йому одно зерно бобу. А в діда не було землі, аби посадити той біб, і дід посадив його під лужком. А той біб ріс, і він прорубав лужко. А біб далі ріс, і дід прорубав стелину — попрорубував усе геть. А біб далі ріс, і дід продер на хаті дах. А той біб як пішов, так пішов і виріс аж до неба.

І поліз дід до неба по тому бобику. Виліз на небо, а там кугут. Дід їмив того кугута, а кугут каже:

— Ти не ріж мене. Я тебе заведу в млин та й набереш собі багато борошна.

Та й завів його кугут у той млин, а він носив і носив мішки і все бабі спускав. А тоді пішов по небу бога шукати, і не знайшов бога, а знайшов піч, а на ті печи багато золота. Він поспускав бабі ще й золото. Геть поспускав, а тоді він собі зліз надолину.

А багач побачив, що він так забагатів, прийшов до него та й каже:

— Я бачу, ти вже все маєш. Відки ти так забагатів? А дід йому відповідає:

— Ти знаєш що, багачу? Я забагатів з того бобика, що ти мені тоді дав. Я посадив його під лавкою, а він як поріс, то аж до неба виріс. І я виліз по нім до неба і всього собі набрав.

А багач узяв бобик, тик, і посадив його. І він гай росте, росте, той бобик. І виріс аж до неба, але такий тоненький. І галузки тоненькі. А багач таки каже:

— Доста вже йому рости. Треба вже й мені лізти на небо.

Та роззувся, розібрався й поліз. Та й до половини доліз, і вломився бобик. І багач упав та й забився.