Українські народні казки

Про бідного й багатого братів

Українська народна казка Гуцульщини

Були два брати, один багач, а один бідний. І багатий дивився, як би бідному помогти, як би йому щось дати, але бідному нічого не йшло, не міг він забагатіти. Спекла жінка багача хліб, і каже до неї чоловік:

— Знаєш що, дай-ко мені боханець хліба.

Узяв він той боханець, розкроїв його, видовбав з середини м’якушку, набив повно грошей і назад той хліб заліпив. Брат приходить до него, а він йому дає той боханець. З тими грішми. Той бере його і йде додому. Приходить до него жебрак, і він віддає той боханець жебракови. І далі нічого не має.

Приходить бідний знов до багача, а багачева жінка пече хліб. Каже бідний до багача:

— Мені вже так надоїло бідувати. Ти ходиш до бога. Спитайся в бога, чи довго я буду ще так бідувати.

Цей наладовує бесаги хліба та й іде до бога. І по дорозі їсть кусок хліба. Кришка хліба впаде на скалу, а він злазить за тою кришкою. І каже сам до себе: «Кожну крихітку треба шанувати й берегти, бо ми без хліба нічого не вартуємо». Приходить він аж до бога, Та й каже:

— Боже, ви мені так допомагаєте, що мені вже аж не треба, а я своєму братови нічим не можу допомогти.

А бог каже до него:

— Ти любиш добро і робиш, і шануєш все. За кришечкою хліба лазиш у скалу. А він робити не хоче. Має він одну верітку * та й ту я від него возьму.

Та й з тим вернувся багатий брат додому.

Жінка багатого брата знов напалює піч на хліб. А бідний брат сидить, і його грішне тіло накрите веріткою. І чекає, що багатий скаже.

— Та й що бог казав за мене?

— Що казав? Казав, що ще з тебе й цю верітку возьме, бо ти не хочеш робити.

А цей багато не думає, та верітку з себе та й у піч. Та й спалив її.

— Буду, — каже, — я ще сіпатися з богом за верітку?

Походження та примітки

* Вере́та, вері́тка — рядно, ряденце.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Старі Кути, Косівського району, Івано-Франківської області
10 лютого 1985 року
Оповідач: Фединчук Марія Григорівна (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.