Про бідного парубка та Марка багатого

Українська народна казка Чернігівщини

По великому шляху, що ним їздили чумаки у Крим по сіль, їхав багатий купець Марко, а за ним тягнувся караван з дорогим крамом.

Купець цей був такий багатий, що його знали і за горами, і за морями, і в нашій стороні. Якось одного разу переїздив він через невелике село, і трапилася з ним тут така оказія.

Тільки ступив він до воріт, як назустріч йому вибіг чоловік і почав благати піти до нього за кума. Марко спочатку страшно розгнівався на мужика за таке зухвальство, а далі й згодився, подумавши: «Може, це якийсь щасливий знак».

Покумував, погуляв купець, залишив подарунків хрещеникові та й поїхав. їде багатий Марко, люльку покурює та на караван поглядає, що в’ється за ним на цілу версту.

Як почало смеркати, в’їхав він у свій город, зустріли його городяни з хлібом-сіллю і провели аж до його палацу. Марко наказав погоничам розвантажити караван, а сам, повечерявши добре, заснув. Спить Марко, і сниться йому сон, що прийшов до нього його хрещеник і каже:

— Слухай, Марку, все твоє багатство колись моїм буде.

Розгнівався Марко та як закричить, а потім злякався, лежить і не ворушиться. Коли бачить — опускається над ним величезний птах, та такий великий, що й сонце від Марка заступив. І стало темно, як в осінню ніч, лише кігті поблискують, мов стальні гаки.

Зачепив птах кігтями Марка за шовковий пояс і поніс над землею. Чує Марко, що тіло його вже не тіло, а дерев’яна колода. Летів, летів птах з ним над землею, а от вже й море під ними.

Надлетів птах над море і розпустив кігті. Похолов Марко, і серце в нього трохи не вискочить, так б’ється, як у впійманого зайця. Летить він донизу швидко-швидко, ось уже і вода. «Пропав»,— думає. Коли ні, впав і не забився, і не в воді.

Прокинувся купець Марко і не спав уже до самого ранку. Все йому хрещеник не йде з голови. Зажурився купець, що втратить багатство. Вдень ще сяк-так забувався. Та не знав відтоді Марко ні одної спокійної ночі. Тільки ляже спати, як уже й стоїть над ним його хрещеник — великий, сильний, у полотняній сорочці і з усмішкою промовляє:

— Все твоє багатство буде моїм.

Марко люто кидався на нього, але хтось ніби приказував його до землі, і він не міг повернути ні рукою, ні ногою і навіть крикнути не міг.

Довго так мучився Марко, а далі й вирішив позбутися свого хрещеника. Їдучи одного разу через те село, зайшов він до свого кума і бачить, що з його хрещеника буде точно такий козарлюга, як той, що йому сниться щоночі. І навіть посміхатись вже починає, от тільки-що сказати не може: «Все твоє багатство буде моїм». Але от-от скаже. Злякався Марко малого і каже до кума:

— Продай, куме, мені свого сина, мого хрещеника. В тебе дітей і так доволі, а з цього я вигодую доброго козака.

— Е, ні, — каже батько, — нехай їх у мене багато, але то тільки й мого. Як сядуть їсти, то серце болить, а як стануть робить, то душа радується!

Але Марко на всі лади почав умовляти та благати кума, щоб продав йому хлопця. Нарешті за велику суму забрав він хрещеника.

Виїхав купець Марко з караваном за село і наказав слугам обсмолити добру бочку. Приготували слуги бочку, поклав туди Марко хрещеника. Заднив бочку міцним дном. Коли проходив караван над річкою, то вкинув Марко її у воду, а сам поїхав далі.

Пливла бочка за водою та й припливла до якогось монастиря. Монашки прали якраз білизну, побачили бочку і притягли до берега, мовляв, на огірки буде. Принесли в монастир, відкрили, аж там хлопчик. Ну, що робити, не кидати ж знов на воду? І рішили монашки залишити його в монастирі.

Ріс хлопець, ріс і красивим парубком став, таким, що монашки боялись надалі й залишати його в себе. Дали вони йому на дорогу хліба і випровадили за ворота. Пішов він по наймах від пана до пана, аж поки потрапив до купця багатого Марка. Побачив Марко, що хлопець здоровий, красивий і робітник непоганий, і вирішив узяти його за старшого погонича.

От одного разу закликав він хрещеника до себе й питає:

— Хто ти такий, звідки родом?

— А хто його зна, хто я. Роду я не маю, бо мене монашки з води витягли, в бочці плавав,— сказав це і посміхнувся.

Як глянув Марко на ту посмішку, то пополотнів і наче в пропасницю його кинуло. Пізнав одразу свого хрещеника і чекає, що цей от-от скаже: «Все твоє та буде моїм». Але хлопець стоїть і тільки посміхається.

— Ну, добре, — промовив Марко.— Хочу я з тебе зробити головного свого помічника, але ти повинен виконати одне моє доручення. За морем синім лежить невідомий мені край, де можна доброго краму дешево дістати. Поїдь туди і розвідай його.

До того краю ніхто не міг ніколи дістатись, бо треба було їхати через великі пороги, де перевозив заклятий поромщик і завжди перекидав людей на середині річки. А морем ніхто не міг проїхати, бо лежала в морі велика кит-риба, що перевертала всі кораблі, які йшли в невідомий край.

Зібрався хлопець у далеку путь, а Марко повеселів, бо вже не одного туди посилав він і жоден не повернувся.

Іде хлопець та йде. Приходить до річки широкої та бурхливої, що аж страшно глянути, не то, що перепливати її. Гукнув хлопець поромщика. Та так гукнув, що той аж затремтів від того крику і пором його погойднувся.

Прийшов поромщик і питає:

— Звідки і куди держиш путь, лобуряко?

— Від купця Марка, за синє море, — відповідає парубок.

Стрибнув він на пором і пливе та очей з діда не спускає. І тільки виїхали вони на середину, де найбільше річка вирувала, дід махнув веслом і пором розійшовся на дві половини: та половина, що з дідом була, вже за камінням, а та, що з парубком, попала в самий вир. Бачить парубок, що прийшла його смерть і вже от-от налетить він на камінь, але ніби хтось одвертає від нього погибель. Приглядається парубок до порома, аж воно по боках чотири морські красуні ведуть пором, на парубка поглядають, ще й пісню співають. Вивезли його на тиху воду і до берега причалили. Стрибнув він на берег і пішов до моря.

Цілий тиждень блукав він у степу і вже от-от пропаде без води, аж бачить — далеко засиніло море. Зібрав останні сили парубок і побіг. Біжить, спотикається, а назустріч йому дідок сивий, аж білий. Спинив хлопця та й питає:

— Куди це ти, парубче, так поспішаєш?

— Та за синє море, — каже хлопець.

— А хто тебе послав сюди, синку? — питає дід.

— Та купець, багатий Марко.

— Послухай, що скажу тобі, парубче. Лихе для тебе задумав Марко, пославши сюди. Я тут уже посивів. Померло тут багато таких, як ти. Назад звідси ніхто не повертається, і за синє море рідко хто добирався. Але якщо ти хочеш за синє море, то почекай тут, аж поки кит-риба повернеться сюди хвостом. Тоді вилазь на неї і ховайся близько голови та й чекай, поки вона допливе до того берега, щоб стрибнути міг на землю. Не забудь ще одного: за морем живе злий цар — друг і приятель купця Марка, так що ти йому не признавайся звідкіль ти, а признаєшся — пропадеш.

Подякував парубок дідові, зійшов до моря і став чекати, поки прибуде кит-риба. Чекав, чекав, а надвечір показалась над морем ніби земля з фонтаном посередині. Тільки почала наближатись до берега, як піднялась на морі страшенна буря. Парубок уздрів великого хвоста, по берегових каменях добрався до нього, а потім по великій спині побіг до фонтана, бо там, як казав дід, знаходиться голова кит-риби.

Годин з п’ять біг парубок, аж поки добіг до фонтана, Сім тижнів плив він китом на другий бік моря, ловив рибу сорочкою і так годувався, а на восьмий побачив землю і стрибнув на берег.

Стрибнув і зразу попав у лапи царських слуг. Привели вони його до царя і почали допитуватись, хто він і що він.

Парубок і каже їм:

— Плавав я по морю з кораблями, був далеко за синім морем, плавав океаном. Але це якось напала на нас кит-риба і проковтнула усі наші дванадцять кораблів, а я був на палубі, то разом з водою, що фонтаном з голови кит-риби йшла, потрапив наверх і жив на її спині, аж поки вона дійшла до берега.

Повірив цар такому оповіданню і відпустив його на волю. Довго блукав парубок по чужій стороні, розвідав її добре, навчився чужої мови, узнав дещо, а потім повернувся тим же шляхом назад. Приїхав до Марка і все розказав, що знав про край за синім морем. Злякався Марко такого завзяття, осідлав коня і поїхав до поромщика, щоб покарати його за невірну службу.

Приїжджає, а поромщик ніяк не може до берега причалити і просить Марка взятись за весло і помогти. Тільки взявся Марко за весло, дід вискочив з порома, а Марко залишивсь на перевозі. Весло те було таке, що хто візьметься за нього, то вже з рук не випустить, аж поки не надійде час зміни.

З того часу став Марко перевізником, а парубок роздав усе його багатство бідним. Стали ті бідні жити-поживати та добра наживати.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

110 (4255). Про бідного парубка та Марка багатого. СУС 461. Записала Степаненко Ірина Юріївна 2008 року. Панченко Олексій Гнатович (1948). Чернігівська область, Новгород-Сіверський район, Бахмач