Українські народні казки

Про бідного чоловіка й лисицю

Українська народна казка Закарпаття

Був собі бідний чоловік. А мав багато дітей. Вже вдарили морози, й чоловік зібрався в ліс по дрова.

Як прийшов у хащу, спочив, потім узяв сокиру й почав рубати дрова. Чує, а там у хащі щось пищить. Підійшов ближче, а то ведмідь вхопив зайця та хоче його з’їсти. Чоловік розмахнув сокирою, ведмідь налякався та й випустив зайченя.

— Чоловіче, ти мене полуденка лишив, то тепер тебе мушу з’їсти.

— Добре, — каже чоловік, — лиш най си дрова відвезу додому, аби діти в студені не повмирали.

— А прийдеш назад?

— Прийду.

— Но, так вези дрова, лиш не обдури ня!

Прийшов чоловік назад, а ведмедя не було. Приходить лисиця й питає:

— Що ти, чоловіче, так ся зажурив?

— А дай ми спокій, хіба ти мені поможеш?

— А може, щось і поможу, лиш розкажи, яка біда. Чоловік розповів, і тоді лисиця каже:

— Я тобі поможу. Ци є в тебе кури?

— Є!

— Ти мені кури, а я тобі — добру пораду.

— Най буде так.

— Но, слухай, чоловіче, добре. Я піду геть. Піду й буду край лісу трубіти. Ведмідь запитає, що то є, а ти скажеш, що то гайники йдуть дичину стріляти. Тоді ведмідь налякається і буде хотіти заховатися. Але де? І ти тоді йому покажеш свій мішок. Зрозумів?

— Айно, зрозумів.

Так і було. Коли ведмідь учув звук, одразу спитав:

— Що то є?

— Гайники йдуть на дичину.

— Но, тепер і мене вб’ють. Заховай ня! І чоловік зав’язав ведмедя до міха.

Коли лисиця прийшла, все вже було готове. Тоді вона посміхнулася та й звідає:

— А що у тебе там у міху?

— А, там головня.

— Бери сокиру та потрощи! Чоловік взяв сокиру й зарубав ведмедя у міху.

— А я до тебе завтра, чоловіче, прийду по курочки. Ти ще не забув?

— Ні, приходь, я тобі всі віддам.

А сам прийшов додому та й журиться.

— Чоловіче, що з тобою? — звідає його жона.

— Дай ти мені спокій...

І чоловік почав розповідати про свої пригоди.

— Но, чоловіче, та я легко тобі тут допоможу. Коли повечеряли, жона каже:

— Як прийде лисиця, зразу не пускай її до хижі, доки я дітей не покличу.

Раз лиш вночі чує чоловік, що лисиця до шибки стукає.

— Хто там?

— Я. Прийшла по курочки.

— Чекай, чекай, най ся одягну... Чекай, най ся обую...

А жона тихенько покликала дітей, усі полізли під постіль, аби їх не видно. І тільки тоді чоловік запалив лампу. А діти:

— Гав, гав! А стара:

— Га-а-ау-у-у... Лисиця звідає’:

— Що то, чоловіче, у тебе там є?

— То, небого, стара собака наплодила малих. Не знаю, як тя пустити до хижі, бо уже тя завітрили.

— Йой, тоді краще не відчиняй двері. Не треба мені й курей.

І лисиця пішла собі геть.

Походження та примітки

Про бідного чоловіка і лисицю. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 154. Подається за: «Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969.», с. 28 — 29. Варіанти: Галиця — «Казки зелених гір: Закарпатські казки Михайла Галиці / Запис, упорядкування та редагування П. Лінтура, І. Чендея — Ужгород: Карпати, 1965.», с. 200 — 205; Скубенич-Кость — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 62 — 65.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).