Українські народні казки

Про бідного чоловіка та чарівну сопілку

Українська народна казка Кіровоградщини

Було це дуже давно, коли господарювали на нашій землі пани. Жив колись в одному селі бідний чоловік зі своєю сім’єю. І щоночі йому снився сон — високий, гарний будинок. Але то був тільки сон... Життя проминало, а у чоловіка ні багатства, ні великого будинку, тільки біднота в хаті. І дожилася його сім’я до того, що в хаті зовсім не було чого їсти. Пішов бідняк найматися до пана.

— Підеш молотити, — сказав пан, — а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.

Чоловік погодився, бо що було чинити? Цілу неділю вимахував ціпом і приносив у чоботах жменьку зерна. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали усе до зернини.

Побачив це чоловік, кинув спересердя рядниною об землю.

— Не сердься, добрий чоловіче,— запищало в нього за спиною.

— А хто це мені радить не сердитися?

— Та я — одна зернина, яку не з’їли горобці.

— А де ти є?

— Та осьдечки, під камінчиком сховалася.

Нахилився чоловік, підняв камінчик і помітив маленьку зернину.

— Що мені з тебе? —каже чоловік.— Ти така дрібненька, що тебе й не видно на долоні.

Розгнівався, забідкався старий. Спересердя кинув на землю золоте зернятко. Розказав про все жінці, а вона допікає:

— Тобі, чоловіче, на старість уже й зернина говорить!

Та на другий день чоловік почув за вікном тиху музику. Виглянув, нікого, але на тому місці, де кинув зернину, виросла дивна рослина. Здивувався чоловік і вийшов надвір. Ще більше здивувався бідняк, коли побачив, що з її гілочки звисала чудова сопілочка. Не встиг підійти до чарівної рослини, як почув:

— Добридень, чоловіче!

Ще більше здивувався чоловік.

— Добридень, — відповів.

А сам озирається.

— Це я, візьми мене. Я тобі в пригоді стану, — заспівала тихим голосом сопілочка.

Все ще не віриться чоловікові, що то йому не сниться. Узяв із собою сопілочку й такої веселої заграв, що почало довкола все рости і цвісти.

— Що це за сопілочка? — дивується чоловік.

А сам не випускає її з рук, нікому не показує. А то така сопілочка, що коли пограєш з однієї сторони, то омолоджується добро, а коли пограєш з другої сторони — старіється зло. Чоловік не міг нарадуватися чарівній сопілці.

Однієї неділі узяв свою сопілочку й подався до пана проситися знову на роботу. На толоці побачив людей, які танцювали, хоча їм не грали ні скрипка, ні цимбали. Вони тільки плескали в долоні.

Ці бідні люди весілля справляють, але всі були такі марні, що падали з ніг. Адже пан їх зовсім замучив у роботі. Казав, що коли повмирають, то сюди привезе людей із заморських країв.

Витяг тоді чоловік сопілочку і втяв такої веселої, що листя на деревах і те затріпотіло. Люди стали жвавими, щасливими. Цілу днину бідняк веселив людей. А пан вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав позаганяти всіх селян до своїх воріт.

— Бачу, що від музики дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, такий, щоб побудувати всередині гори високий палац з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями.

Наступного дня зранку люди взяли мотики та лопати і подалися до гори. Обліпили її, як ті мурашки, й загупали, аж іскри летіли. Минали дні, тижні. Але бідні люди вже не чули в собі великої сили. Рушили до хати, де жив бідний чоловік. Викликали бідняка й ну докоряти йому:

— Ти дав нам сили веселитися, а тепер лишив нас у біді?

Чоловік тихим голосом відповів:

— Завтра всі до одного беріть лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч.

Другого дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Та чоловік не встиг до своїх уст прикласти сопілочку, як полинула весела музика. Люди помолоділи, дістали величезну силу. В горі були зроблені довгі коридори, височезні зали, просторі світлиці.

Коли все було готове, пан розіслав прислугу скликати гостей. Його доньку посватав один заморський принц. Гості зібралися в палаці, який збудували в середині гори. Прийшов туди і бідняк. Пан його уздрів і закричав:

— Як ти смів сюди прийти?!

— Мужицьке весілля я вже бачив, пане, а панське — ще ні, — відповів той.

Пан наказав слугам викинути бідного чоловіка. Та бідняк мовчки витягнув сопілочку, приклав до уст і заграв. У палаці одразу притихли. Пан згорбився, руки затремтіли.

А брама тихо почала зачинятися, і зачинилася вона назавжди. Минули роки, брама помалу обросла травою. Весь бідний народ зажив весело і щасливо. Про злого і жадного пана ніхто не згадував, а бідняка хвалили за його талант.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

233 (8132). Про бідного чоловіка та чарівну сопілку. СУС —. Записала Силенко Ірина 2010 року. Заєць Р. А. (1937). Кіровоградська область, Добровеличківський район, Олександро-Завадське