Українські народні казки

Про бідну Лукерію

Українська народна казка Поділля

Жила в нашому селі бідна дівчина Лукерія. Хоч і гарна була з себе, але дуже бідна. Ніхто не хотів її сватати. Вже й двадцять годочків минуло їй, а нема сватів з рушниками. Пішла вона на пораду до хитрої Гапки, яка добре зналася на чоловіках.

— Порадьте мені цьоцю, як скоріше заміж вийти.

— Знаю про твої біди, моя дитино. А чого саме до мене прийшла?

— Люди про вас кажуть, що відбою від чоловіків не маєте. Може чимось поможете мені, нещасній дівчині?

— І в мене колись таке було. Знала, що прийдеш до мене за порадою. Слухай мене добре. Живе на кінці села відома віщунка Тодора, знається на травах приворотних, зіллях цілющих. Але маєш віддати найдорожчу серцю річ, яка тобі лишилась від мами.

Дівчина з сумом приклала руку до грудей, на яких красувалось янтарне намисто. Перед очима Лукерії постали очі матері, які з болем дивились на доньку. Вона зі сльозами вибігла з хати.

Проходили дні за днями, а до дівчини так і ніхто й не сватався. Гірко плачучи, наважилася йти Лукерія до віщунки Тодори. Несміливо ступила на хатній поріг і попросила її прийняти:

— Не відмовте бідній дівчині! Ось вам мій дарунок!

І простягнула тремтячою рукою своє янтарне намисто.

— А чи зможеш виконати все, шо я тобі скажу?

Дівчина покірно кивнула головою.

— Тоді слухай! Опівночі, як настане повний місяць, іди до дикої яблуньки, яка росте серед лозів. Як освітить місяць землю під нею, знайди яблучка чарівні, але щоб їх було три. Скоренько повертайся додому і не оглядайся! А як прийдеш, поклади яблучка перед собою і заговори їх: «Яблучко червонесеньке, яблучко чарівнесеньке, я тобою повертаю, свою долю прикликаю. В ту мить, коли тебе я з’їм, явись жених скоріш в мій дім!» Так ти маєш заговорити всі три яблука.

Послухавшись поради віщунки Тодори, Лукерія поспішила додому. Дочекавшись дня, коли настав повний місяць, дівчина вирушила у лози. Ніч була темна, але з-за хмар появлявся раз-по-раз повний місяць. В ту мить, коли під яблунькою освітилася земля, дівчина почала шукати червонобокі яблука. Два знайшла швидко, а третього не могла відшукати. Місяць знову сховався за хмари. Залишалися лічені хвилини до півночі. Лукерію окутував страх. Уже було й вирішила втікати, але згадала про бабу Тодору, і залишилася чекати. Ляклива дівчина дочекалась тої пори, коли місяць знову освітив місце під яблунькою і третє яблучко, ніби намальоване, само покотилося їй до рук.

Прийшовши додому, вона причесалася, вмилася і почала примовляти так, як навчила ворожка:

— Яблучко червонесеньке, яблучко чарівнесеньке, я тобою повертаю, свою долю прикликаю. В ту мить, коли тебе я з’їм, явись жених скоріш в мій дім!

З’ївши яблуко, перехрестилась, помолилась Богу і пішла порядкуватись в хаті. І так робила вона тричі аж до святої неділеньки.

Прийшла на ранішню молитву до церкви і зустріла гарного хлопця, який заворожено дивився на дівчину. Вона опустила очі, зашарілась і поспішила на богослужіння. Скоро завітали й свати де хати і дівчина подала рушники. Пара зажила в злагоді та мирі. Коли в них народився первісток — гарненька донечка, віщунка Тодора принесла в дарунок янтарне намисто, яке колись отримала за своє ворожіння.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

147 (7857). Про бідну Лукерію. СУС —. Записано 2010 року. Поляк Марія Іванівна (1932). Хмельницька область, Волочиський район, Лозова