Українські народні казки

Про бідну дівчину й молодого козака

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив колись один чоловік. Жінка в нього померла й жив він з дочкою. Гарна була дівчина! І добра, і розумна, і працьовита, а до людей лагідна, як сонечко. А в цьому селі жила вдова і теж мала дочку. Дівчина була негарна, ледача і гордовита.

Пройшло багато часу, поки чоловік зважився одружитися знову. Обрав він серед всіх жінок цю вдовицю, і стали вони жити разом. Спочатку добре жилось чоловіковій дочці, але чим далі, тим більше кривдила її мачуха. А невдовзі зажадала вона, щоб чоловік збавився від дочки.

Нікуди йому діватись. Посадив дівчину на воза та й повіз у степ. Знайшов невелику посадку, повалене дерево, розколов посередині та й велів дочці засунути туди руки. Потім витяг клинці, якими розколював деревину, і вона прищемила їй руки. А сам, плачучи, поїхав одому. Дуже хотів він, щоб дикі кабани чи вовки розірвали дівчину, щоб вона не мучилась.

Стоїть дівчина в посадці, мочить її дощ, сушить вітер. Зайчата та їжачки приносять їй їжу, годують. Так пройшло літо.

Та ось одного разу мимо пробігав вовк. Побачив він дівчину і вирішив її з’їсти. Кинувся до неї, а вона рвонулась назад, а руки до ліктів і відпали. От пішла вона, куди очі бачать. Бачить, стоїть хатинка. Напевно, якогось козака, що на Запорізьку Січ подався. Вона зайшла туди і стала там жити. Живе вона собі і живе.

Коли це одного разу чує, собаки гавкають. А це молодий козак вирушив на полювання. Побачив він дівчину і зразу закохався в неї. Посадив собі в сідло і привіз додому. Годує її з ложечки, одягає, доглядає. А невдовзі і одружився з нею. А мати зненавиділа невістку з першої зустрічі.

Одного разу вирушив козак на війну з турками. Не було його більше року. А в цей час у дівчини народився син. І свекруха вигнала її з немовлям з дому. Прив’язала її дитинку та пішла молода мати геть. Іде вона, іде, сонце пече, захотілось їй напитись. Бачить стоїть криниця. Нахилилась дівчина до води, а дитинка падає. Простягнула вона культі, доторкнулась ними до води, і руки виросли. Як же вона зраділа! Підхопила дитину, покупала, нагодувала та й пішла в ту хатину, де колись жила.

Пройшло сім років. Хлопчик підріс, вже матері допомагає. Одного разу чують, собаки гавкають. Це молодий козак знову на полювання вирушив. Побачила його молода жінка і каже синові:

— Це твій тато приїхав.

От зайшов козак в хату, а хлопчик каже:

— Добридень, батьку.

Дуже здивувався січовик. А потім пильно придивився до жінки і впізнав її. Заплакав, став розпитувати, що і як з нею трапилось. Розповіла йому жінка всю правду. Забрав їх козак додому, привів у свою хату та й стали вони жити. А злу матір залишили у старій хаті. І вона жила до самої смерті одна.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Краснокутський Олександр Микитович (1925 року народження), Дніпропетровська область, Томаківський район, Зелений Гай 263 (7480). Про бідну дівчину й молодого козака. СУС 706. Записав Краснокутський Денис 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.