Про білу троянду

Українська народна казка Поділля

На узлісся проснулась весна і глянула довкола синіми очима-пролісками. Стрепенулись від зимової сплячки кремезні дуби, розправили свої плечі могутні клени, потяглись до сонця білі берізки. Терпко запахло молодою травою і листям. І все живе займало своє місце під весняним небом.

А в заростях колючого терну дивом зійшла троянда. Може, занесли сиві дощі сюди насіння, а, може, вітер загубив троянду, коли ніс її на своїх крилах туди, народжувалась зоря в краплинах роси. Та зачепився крилом за терновик, скрикнув від болю та й випустив красуню. Розлетілись білі пелюстки, впали чистою сльозою.

Вона росла тихо і непомітно в тіні густих колючих тернів. Десь стороною пливли хмари, йшли травневі грози і пахло лісовими конваліями. Їй було самотньо і сумно. Ніхто не милувався її ніжною красою, не вдихав тонкий аромат її пелюсток. І навкруги було стільки сонця і тепла, але рідко сонячний промінець проникав крізь густі хащі терновика. Тут було тепло і волого. А вона так прагнула подарувати людям радість, зробити усіх щасливими.

Але її ніхто не помічав. Колючі гілки терну боляче шматували її тіло, проколювали тендітні пелюстки наскрізь, а вона й не думала боронитись, лиш терпляче і покірно зносила образу. Лиш зітхне тихенько, опустить свою білу голівку і до ранку тремтітиме на її пелюстках краплина роси, а може, й сльози...

А однієї весни сталося диво. Біля материнського куща появився маленький пагінець троянди-доні. О, якою гордою і щасливою була мати-троянда! їй є тепер для кого жити і боротись. Тепер їй не страшні пазурі хижого і ненависного терновика.

І вона сміливо розправила свої тендітні плечі. Мати-троянда боролась за світло для доньки, за тепло, за клаптик синього неба, за те, що зветься так просто — життя.

І дивувались клени її мужності, схиляли свої сиві голови дуби перед її безкорисливою і великою любов’ю, дивуючись її відданості, тіснились в сторону колючі терни. А маленька троянда розправляла дрібненькі листочки, тяглась до сонця, розквітаючи дивною і чарівною красою. Їй так було затишно і спокійно під надійним крилом матері. І тонкий, п’янкий аромат її пелюсток наповнював узлісся, де золотисто роїлись бджоли. Радістю світились пелюстки матері-троянди. Здавалось, її щастя таке безмежне і глибоке, як високе небо.

Але одного разу з глибини лісу прийшли люди і гострим ножем розітнули корінь матері і доньки. Викопуючи із землі маленьку троянду, вони шматували тіло матері. Їй здавалось, що вони отим гострим ножем одтинали не її корінь, а розітнули її материнське серце навпіл, забравши в неї останню надію на щастя і любов. Світ навколо чорнів, а сонце згасало в червоних дубах. Біль і розпука були нестерпними. Самотність і пустота поволі огортали її материнську зболену душу. її горе було настільки великим, що все затихало і завмирало навкруги. Лиш тривожно і сумно бриніла тиша, в якій журливо і безнадійно осипались білі пелюстки матері-троянди.

Над лісом пролітали журавлі, вони спішили в осінь, прощались з полем, з лісом, але вона уже того не чула.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

83 (6037). Про білу троянду. СУС —, новотвір. Записала Клімець Марія 2008 року. Семенюк Надія Пилипівна (1938). Хмельницька область, Старокостянтинівський район, Раштівка