Українські народні казки

Про вбиту сестру і калинову сопілку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жив собі чоловік та жінка. У чоловіка була своя дочка, а в жінки — своя. Ото послали їх у плавню по ожину. Це ягоди такі. Чоловікова дочка була проворна і дуже швидко збирала ягоди. Вже назбирала повен кошик, а сестра її що візьме ягідку, то з’їсть. От і каже чоловікова дочка:

— Ходімо, сестро, додому, поділюсь я з тобою ягодами.

От ідуть та йдуть стежкою, а потім на шлях повернули, а жінчина говорить:

— Ляжемо, сестро, відпочинемо, бо втомилася я дуже.

Полягали. Чоловікова дочка, втомившись, заснула. А жінчина взяла ніж, підкралася й устромила сестрі у серце. Потім вирила яму та й поховала її, а сама пішла додому та й каже:

— Дивіться, скільки я ожини назбирала.

А чоловік і питає:

— А де ж ти мою дочку діла?

— Та іде ззаду.

А тим часом їхали через плавні чумаки та й кажуть:

— Станьмо, брати, отут відпочинемо.

Так і стали. Аж дивляться, над шляхом свіжа могила, а на могилі така гарна калина виросла! Вони вирізали з тієї калини гілочку. Один чумак зробив сопілку та й став грати, а сопілка говорить:

Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила —

Ніж у серденько та і встромила!

А другі чумаки кажуть:

— Щось воно та й значить, що калинова сопілка так промовляє.

Відпочили чумаки і поїхали далі. От прийшли вони в село і просяться якраз до того чоловіка ночувати.

— Пусти нас, чоловіче, переночувати. Ми тобі розкажемо пригоду.

Він їх і пустив. Зайшли вони в хату, сів один чумак на лаві, а другий став біля чоловіка та й каже:

— Ану, брате, вийми сопілку та й заграй!

Той вийняв. Сопілка й говорить:

Ой помалу-малу, чумаченьку, грай,

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила —

Ніж у серденько та й встромила!

Тоді чоловік каже:

— Що воно за сопілка, що вона так гарно грає, що аж мені плакати хочеться? Ану дай я заграю.

Чумак і дав йому. А та сопілка говорить:

Ой помалу-малу, таточку, грай,

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила —

Ніж у серденько та й встромила.

А жінка сиділа на печі та й собі:

— Ану лише дай, чоловіче, і я заграю!

Він їй подав сопілку. Вона стала грати, а сопілка говорить:

Ой помалу-малу, матусенько, грай.

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила —

Ніж у серденько та й встромила!

А жінчина дочка сиділа на печі у самому куточку і дуже злякалася, що дізнаються всі правду. А мати і каже:

— А подай їй, щоб і вона заграла.

От вона взяла, аж сопілка їй одказує:

Ой помалу-малу, душогубко, грай.

Та не врази мого серденька вкрай!

Мене сестриця з світу згубила —

Ніж у серденько та й встромила!

От тоді вже всі дізналися, що і як воно трапилось. По чоловіковій дочці обід справили, а жінчину прив’язали до кінського хвоста та й рознесли по полю.

Вам казочка, а мені бубликів в’язочка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Холод Марія Іванівна, Дніпропетровська область, Томаківський район, Іллінка 265 (7482). Про вбиту сестру і калинову сопілку. СУС 780. Записано Ангеловим Юрієм 2009 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.