Українські народні казки

Про великого дурня

Українська народна казка Гуцульщини

Мала мама сина. Та й каже йому:

— Іди в поле жито жати. А він каже:

— Я не йду. Я буду дома їсти варити.

Мама пішла в поле жати жито. А його лишила дома кулешу варити. А він біжить у поле до мами запитати, кілько солі взяти, би кулешу посолити. А мама каже:

— Ложку та й пів.

Він біжить додому, а по дорозі видить — два чоловіки грошима діляться. А він повторює:

— Ложку та й пів. А вони йому:

— Ти не можеш сказати: «Аби було більше»?

Біжить він та й повторює: «Аби було більше» та «Аби було більше». Дивиться, а йде похорон, везуть мерця до гробу. А він кричить:

— Аби було більше! Люди кажуть йому:

— Ти би казав: «Аби це не чути та й не видко».

А він іде та й повторює: «Аби це не чути та й не видко». А назустріч весілля йде. Він каже:

— Аби це не чути та й не видко! А люди кажуть йому:

— Та ти би сказав, аби було це в кожного.

Він іде, а там дві жінки обіскаються *. А він каже:

— Аби це було в кожного. А вони кажуть:

— Ти би не дав свою голову, аби й твою пообіскали?

А він біжить та й дивиться, два пси кусаються. Він запхав межи них свою голову, і вони його «пообіскали». І як він прийшов додому, то вже не міг кулешу варити. І нічого не міг робити. Мусила мама сама все робити.

Походження та примітки

* Обіска́ти — шукати на голові паразитів.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
17 липня 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.