Українські народні казки

Про вперту жінку

Українська народна казка Поділля

Жили собі чоловік і жінка. Жінка у своєму житті любила все робила наперекір чоловікові. Коли він іде косити траву, вона починає рубати дрова. Коли він береться до дров, то вона береться за косу. Як не просив чоловік дружину, щоб не перечила йому, але нічого не допомагало, а навіть стало ще гірше.

Одного разу пішов чоловік у поле косити траву, а те поле виходило прямо до високого обриву над річкою. Косив чоловік до самого обіду. Скосив майже всю траву, лише над кручею залишив, бо там було небезпечно косити. Принесла жінка полудень чоловікові і побачила, що трава над кручею нескошена. Взялася жінка за косу і до кручі. Чоловік просить щоб не йшла, бо там небезпечно .Жінка і в голову не бере чоловікові слова, а робить по-своєму. В цю ж мить і зірвалася з кручі прямо в річку.

Чоловік наробив крику та галасу та й побіг до річки . Збіглися вже й і люди. Чоловік біжить берегом проти води і гукає жінку, а люди йому кричать:

— Чоловіче, біжи за водою, бо вода, мабуть, її понесла вперед!

А чоловік гукає:

— То не моя дружина, моя дружина завжди йшла проти води!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

86 (7050). Про вперту жінку. СУС 1365А. Записано 2008 року. Мельник Тетяна Петрівна. Вінницька область, Оратівський район, Скала

Про вперту жінку

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Була в одного чоловіка жінка. Та тільки така вередлива, вперта, що все йому наперекір робила. Бувало він скаже:

— Брите!

А вона наперекір:

— Стрижене!

Всякий день сварились. Набридла жінка чоловікові, став він думати, як її

позбутися. Ідуть якось вони до річки, а замість містка лежить перекладинка. «Почекай, — думає він, — тепер я тебе позбудуся».

Стала жінка переходити по перекладинці, він і каже:

— Дивись, жінко, не трусись, бо втопишся.

— Таки навмисно буду.

Тряслась, тряслась та й у воду впала. Шкода йому стало жінки. Заліз він у воду, став її шукати, іде вгору проти течії.

— Що ти тут шукаєш? — питають його чоловіки.

— А тут жінка моя втопилась, он із перекладини впала!

— Дурень дурнем! Треба ж іти донизу по річці, а не вгору, її ж течією донизу понесло.

— Ех, братці, мовчіть! Вона все робила наперекір, так і тепер пішла проти течії.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

66 (5121). Про вперту жінку. СУС 1365В+1365А. Записано 2008 року. Ревенко Людмила Вікторівна (1976). Черкаська область, Монастирищенський район, Степівка

Про вперту жінку

Українська народна казка Полтавщини

Один господар мав дуже вперту жінку. Якби-то вперта, а розумна, то міг би ще якось жити, а ця була трохи дурнувата. Що б він не казав, то все не так, і зробить все навпаки. Коли він хоче її словами нарозумити, то чує:

— Так буде, як я знаю, а не так, як ти…

Бачить чоловік, що з такою лише вік марно стратить, і думає, як її позбутися. Одного разу каже:

— Завтра я піду до міста на ярмарок, а ти залишайся вдома на господарстві. Нехай тебе бог боронить йти зі мною до міста.

Не встиг він всього сказати, а жінка вже, як машинка:

— Ой, не буде так, як ти хочеш! Коли ти йдеш, то і я піду.

— А господарство як? Залишиться на пропаще?

— Не бійся чоловіче. Як господарство не з’їв пес без тебе, то не з’їсть і без мене. А я таки піду з тобою, бо ти мій чоловік, а я твоя жінка.

На другий день збирається до міста чоловік не сам, збирається і жінка. Просить він:

— Лишайся вдома, жінко, бо ти господиня.

— І ти лишайся, бо ти господар.

Бачить чоловік, що марна праця з нею говорити, та йде. Жінка за ним. Йдуть обоє. Йшли полем, а під лісом треба було переходити широку і глибоку річку. Дійшли вони до річки, а тут зустрічаються сільські люди. Питають його:

— Максиме, а кого ви вдома лишили, що разом з жінкою йдете на ярмарок?

— Та нікого.

Перейшли люди на той бік, а він каже:

— Почекай, жінко, я піду наперед, а ти переходь за мною.

— А то не одно? Ти завжди хочеш бути першим! Ні, на цей раз я піду наперед.

— Як йдеш, то будь розумна. Тримайся за поруччя й не смій скакати у воду.

— Таки скочу. І що мені зробиш?

— Та схаменися, жінко! Ти не вмієш плавати.

Але жінка не слухала. Вибігла на середину кладки, перекинула ногу через поруччя і тільки п’ятками блиснула. Люди на березі аж в долоні сплеснули.

— Ого, чоловіче, ти вже овдовів!

Але чоловік не говорив ні слова. Із кожним таке буває, хто розуму не має.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

200 (4870). Про вперту жінку. СУС (1365А). Записано 2008 року. Дзюба Марія Іванівна (1941). Полтавська область, Оржицький район, Великоселедецьке