Про вужаку

Українська народна казка Чернігівщини

Жили собі чоловік і жінка. Мали вони трьох синів і чотири дочки. Одного разу пішли дочки до ставка купатися. Помилися і вилізли з води. Три дочки одягнулися, а в четвертої на сорочці вужака вмостився. Вона викине, а він залазить назад. Каже до неї:

— Як станеш моєю жінкою, тоді я злізу.

Дівчина плакала, плакала та погодилась. На другий день прилізла незчисленна сила вужів дівчину сватати. Вирішили батьки обдурити таких сватів і замість дочки дали їм овечку. Поїхали вужі, а по дорозі зозуля кує:

— То не наречена, а біла овечка.

Повернулися вужі назад. На цей раз нарядили їм білу гуску, з тим і поїхали. Їдуть, а зозуля знову кує:

— То не наречена, а біла гуска.

Розсердилися свати, повернулися за дівчиною. А батьки послали з ними білу корову. Їдуть вони, а зозуля тут як тут.

— То не наречена, а біла корова.

Приїхали вони злі назад. Тоді батьки мусили віддати дочку.

Дев’ять років дівчина не була у батьків. За цей час народилося у неї три сини і дочка. Сини захотіли побачити діда і бабу. Тоді жінка каже до вужаки:

— Поїду я з дітьми рідних відвідати.

Дав він їй кужіль і сказав:

— Коли спрядеш цей кужіль, тоді й поїдеш.

Пряла вона, пряла і ніяк не спряде. А там жила ворожка. Пішла жінка до неї. Ворожка й каже:

— То кужіль заворожений, затопи піч і спали його.

Жінка так і зробила. А з того кужеля вийшла жаба велика, яка пускала пряжу, тому жінка й не могла її спрясти. Каже вона чоловікові:

— Поїду я в гості, бо вже спряла кужіль.

А він дав їй черевики.

— Коли зносиш ці черевики, тоді й поїдеш.

Човгала, човгала жінка ними — не зношуються. Знову вона пішла до баби-ворожки, а та й каже:

— Іди в кузню, нехай коваль вкине їх у горн.

Через чотири дні черевики зносилися. Знову вона проситься у чоловіка, а він їй:

— От напечи хліба, тоді й поїдеш.

А сам поховав миски, відра, щоб не мала чим води набрати. Знову вона пішла до ворожки. Та їй сказала:

— Візьми сито, намочи водою, насип муки. Дірки замажуться і набереться вода.

Так і напекла жінка хліба. Проситься у вужаки. Той нарешті відпустив ненадовго, але сказав:

— Як будеш вертати назад, прийди до ставка і скажи: «Вужу, вужу, якщо ти живий — біла піна, а якщо ні — червона».

Приїхала вона з дітьми, а батьки такі вже раді. Пройшло дев’ять днів, збирається вона назад. А брати взяли її дітей, повели в ліс та й стали питати, як гукати вужа. Дочка й призналась.

Прийшли брати до ставка, стали й гукають:

— Вужу, вужу, якщо ти живий — біла піна, а якщо ні — червона!

Виплив вужака, а брати його вбили. Прийшла жінка з дітьми до ставка, стала гукати чоловіка. А на воді з’явилася червона піна.

— Хто зрадив нас? — питає вона у дітей.

— Це я, — призналася дочка.

— Тоді ти, перший сину, будеш дубом, другий — ясеном, третій — кленом, а ти, дочко, осикою, щоб тремтіла весь час.

З тих пір осика тріпоче і в тиху погоду. А сама жінка ялиною стала з горя.

От і вся казка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

163 (4288). Про вужаку. СУС 425М. Записала Шугай Оксана 2008 року. Гордієнко Любов Пилипівна (1925). Чернігівська область, Бахмацький район, Кропивне