☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Про вужа
Українська народна казка Чернігівщини

Була собі жінка і була в неї дочка. Жили вони бідно. Пішла якось дочка на річку з подругами. Купалися вони, а одяг залишили на березі. Повилазили з води, а на одежині цієї дівчини лежить здоровенний вуж. Каже він до дівчини:

— Якщо ти станеш моєю дружиною, то віддам тобі одежу.

Крутилась вона сюди-туди та й каже:

— Ну, добре, стану. А сама думає: «Як же ти мене знайдеш, хіба ти знаєш, де я живу?». Та й пішла додому з великим горем, питає в матері:

— Що ж мені робить?

— Та не знайде нас та гадюка, — каже мати, — ми позамикаємо і двері, і вікна.

Позакривалися, позамикалися. Аж тут надвечір летять вужі. Обвили всю хату та й кричать:

— Виходь, раз обіщала!

Ну, що робити. Каже мати:

— Йди, доню, якщо вже таке лихо!

Вийшла вона, пішла до річки і забрав її вуж. У воду булькнули і зникли. Аж опинилася вона в такому царстві, в такому государстві! А із того ужа вийшов красивий-красивий хлопець. Зраділа вона такому чоловікові. Жили вони два роки. А вона за матір’ю скучила. Уже й донечка підростає, і синочок народився. Каже до чоловіка:

— Уже, мій муже! Пусти мене до матері в гості. Я побуду і прийду назад.

— Ну, добре, — каже, — іди. Але як вернешся назад, то біля річки погукай: «Уже, мій муже!». Я прийду і заберу тебе.

Приходить вона до матері з дітками, а та і зраділа. Але ж яка мати захоче дочку назад відпускати?

Каже доньці:

— Залишайся!

— Ні, піду. Він мій чоловік. Мені там добре, мамо.

— А як же ти будеш назад вертатися?

Вона й призналася матері як.

— То хоч переночуй в мами, доню.

Лягли вони спати, а мати за сокиру та й до води. Підійшла і гукає:

— Уже, мій муже! Вийди, забери мене!

Як тільки він висунув голову, мати й одрубала її. «От, — думає, — нарешті дочка зостанеться зо мною жити».

Встала дочка, забрала діток, підійшла до води й кричить:

— Уже, мій муже! Вийди, забери мене!

А їй з води кажуть:

— Нема твого мужа. Зарубала його твоя мати!

Вона у крик та в плач:

— Що ж ти, мамо, наробила!

Так і не повернулася додому. Каже дочці:

— Ти будь ластівочкою, а ти, синочку — соловейком. А я стану зозулею, буду кувати та по своєму мужу горювати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

177 (4025). Про вужа. СУС 425М. Записав Микола Зінчук 29 жовтня 2007 року. Самойленко Надія Петрівна (1950). Чернігівська область, Носівський район, Плоске