Українські народні казки

Про вірну дружину і лихого брата

Українська народна казка Гуцульщини

Було два брати. Старший їздив у іншу державу, купував худобу по дешевій ціні, а в своїй державі по дорогій продавав. А мав він молодшого брата, п’яницю нежонатого. Говорить старший брат молодшому:

— Лиши горівку пити. Їдь зо мною та заробиш грошей. А молодший брат говорить до старшого:

— Поїхав би з тобою, та грошей не маю.

— Я тобі Грошей позичу і худоби куплю. Їдь зо мною. Будеш мати гроші, аби хоть не ходив такий дрантивий.

Поїхали вони, купив старший брат худоби і цему молодшому накупив за свої гроші. І знов хоче їхати. А інші кажуть:

— Ми з тобою теж поїдемо.

Та й поїхали з ними ще два, накупили вони всі худоби, заладували її у вагон та й везуть. Вони мали бути при худобі, і там вони грали в карти вштирьох. Та й каже один одному:

— Ми поїхали надовго з дому, а дома хтось до наших жінок прийде та й буде вечерю їсти.

Жартують собі. А цей чоловік, що взяв з собою брата, говорить до них:

— Я гарантую, що моя жінка ніякого би не приймила, як мене нема вдома.

А брат молодший говорить до старшого:

— А що ми даш, як я твою жінку підведу?

— Як ти мою жінку підведеш на пусті річи, то я тобі половину майна свого дам.

І вони два взялися за руки в заліжку, а тоти чужі перервали їм руки як свідки.

Попродали вони свою худобу і вернулись додому. Та й за якийсь час знов хотять їхати. А молодший брат уже лишається дома. Старший уже й забув, що він з ним заложився. Поїхав старший брат з тими чужими, а молодший підходить до свої братової та й жартує з нею. Вона його зганьбила, і він уздрів, що тут він нічого не виграє, і пішов геть.

А в старшого брата була наймичка. Думає молодший брат: «Може, щось із цего таки вийде. Піду пораджуся з жидом». Прийшов до жида і каже:

— Я тобі даю сотку, лиш порадь мене, як підвести мого брата жінку. Бо я з ним заложився, що половину його майна виграю.

А жид йому говорить:

— Я тобі дам фотоапарат. Дай сотку наймичці, аби вона сфотографувала свою ґаздиню, як та буде на ліжку лежати розібрана. Але би ґаздиня того не виділа.

Підходить молодший брат до наймички та й каже:

— Ти в мого брата за півсотки служиш місяць, а я тобі дам сотку, лиш зроби мені таке: сфотографуй свою ґаздиню розібрану.

І він з наймичкою договорився. І коли ґаздиня була розібрана, наймичка потиснула крадьки апарат за ґудзичок і свою ґаздиню сфотографувала. Той поніс апарат до жида, і жид зробив фотокартку. (Давно таких апаратів у простих людей не було). Зробив жид знімку і сказав:

— Розбирайся, я сфотографую й тебе. І з нею разом на одно ліжко зложу.

І жид сфотографував цего парубка, скомбінував дві знімки і злучив їх обох на однім знімці, що ніби вони обоє в ліжку лежать.

А ті попродали худобу та й вертаються додому. А молодший брат уже йде проти них, аби показати свому братови ту знімку. Заходять вони всі до корчми, п’ють пиво, а молодший брат каже старшому, що його жінку підвів, і показує фотокартку. Та й сміється, та й говорить:

— Ти так ґарантував за свою жінку. Ади, я її підвів. Видиш, ми на однім ліжку сфотографовані.

Старший брат йому каже:

— Я двадцять рік з нею прожив і думав, що підвести її на пусте ніхто не годен. Як це правда, то я дам тобі половину свого майна.

А той каже:

— Ади, правда, ми на однім ліжку лежимо.

Старший брат купив на всіх штирьох могорич, випили вони. І дуже йому гірко було, що молодший брат його жінку підвів. І порозходилися вони додому.

Як ішов старший брат додому, фест дощ упав, плова велика була. Приходить він додому, бере з клинка рушницю і хоче жінку стріляти. А вона плаче перед ним і каже:

— Чоловіче, що є? Двадцять років ми з тобою прожили, і ти ніколи не був такий злий на мене, як тепер.

Чоловік собі думає: «Застрілю біду — буду в криміналі сидіти». Але таки надумав її знищити. Забив її в мішок, поніс уночі до річки та й кинув у воду. Мішок був не зав’язаний, жінка витягнула з мішка руки і цілу ніч пливла, куди її вода несла. Ноги в мішку, а руки вільні.

За ніч вона допливла до міста. А в місті були давно такі люди, що їхали з бочками брати води з ріки. Заїхав такий чоловік зі своєю бочкою в ріку, дивиться — якийсь мішок пливе. Його зацікавило, що то за міх пливе. І він той міх імив. Жінка була перестрашена і нічого не говорила. Забрав її чоловік на фіру і завіз у місто. І зголосив про неї начальникові міста. А вона далі нічого не говорила. Заговорила аж у три дни. Начальник її питає:

— Як ти називаєшся? З якого ти села? А вона каже:

— Не знаю.

І невинна жінка замітала місто за їду. У штирнадцять день дивиться вона на афішу, а там написано, що хто має середню освіту, може йти вчитися на прокурора. І вона попросила начальника відослати її в ту школу. А начальник хотів її збутися та й туди відослав.

І молилася вона богу, що вона невинна, що чоловік задурно її топив, і вчилася на прокурора. Вивчилася і йде в свій район знати, чи засуджений її чоловік за те, що її втопив. Іде вона в суд. Просить судді, аби позволив їй подивитися судові книги. Суддя дав їй ті книги. Вона відкриває ті книги і питає суддю за свого чоловіка:

— Ви такого й такого судили чи не судили?

— Засудив його на вічний кримінал, бо він жінку втопив. А вона сплакала та й сказала:

— Невинний чоловік у криміналі сидить. Прийшла вона до криміналу та й просить:

— Я хочу побачитися з таким і таким чоловіком.

Вивели його з криміналу, а вона сплакала фест та й питає його:

— Чоловіче, за що ти засуджений на цілий вік у кримінал? А він каже:

— Бо я жінку втопив.

Він не пізнає свою жінку, а вона його пізнає. І говорить до него:

— Та ти ж пережив з жінкою двадцять рік. Ти сварився з жінкою, бив її коли?

— Я пережив з нею двадцять рік, і ми ся не сварили і не били, — говорить він.

— А чого ж ти втопив її?

— Бо, — каже, — я заложився з молодшим братом, що мою жінку ніхто не підведе на пусте. А відтак брат мені показав знімку, і я зрозумів, що він її підвів. То я за то жінку втопив.

Тоді жінка сказала:

— Кличу шандарів привести на суд молодшого брата.

Поїхали шандарі і привезли молодшого брата. І поставили його перед суд. А вна йому говорить, молодшому братови:

— Яким ти способом сів на старшого брата господарку? А той відповідає:

— Брат утопив жінку, а тепер у криміналі. А я на його місце став. Тоді вона притиснула його фест, і він їй сказав за ту знімку. А вона говорить тим шандарям:

— Беріть його на признання, бо та знімка і те все — то чиста брехня.

І як узяли його шандарі в іншу кімнату, він за все ся признав. Сказав, як жид його порадив, як він дав жидови сотку і тій наймичці сотку — все признався.

Поїхали шандарі в село по жида. Як привезли його та скричали на него, жид у всьому признався. Вона просить начальника міста й суддю зробити великі збори, аби народ чув, що вона ме казати. На тих зборах вона все розказала. Як з чоловіком справедливо пережила двадцять років, а молодший брат отак накаламотив. Тоді подякувала вона начальникови міста, що він її перетримав і послав учитися на прокурора.

І забрала вона свого чоловіка додому. А молодшого брата судили, але не на вічний кримінал. Вони пішли собі на свою господарку, а молодший брат — у кримінал.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
21 вересня 1986 року
Оповідач: Томащук Михайло Васильович (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.