Українські народні казки

Про горошину

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Жили собі дід та баба. Молотили вони якось горох, а одна горошинка закотилася під піл та й стала там рости. Росла вона росла, та й доросла до полу. Прорубав дід дірку в дошках, і стала горошина рости далі. Росла і росла, та й доросла до стелі.

Прорубав дід стелю. Знов стала рости горошина і доросла до стріхи. Розібрав дід сніпки і стала рости горошина далі.

Вийшов дід надвір, а горошина доросла аж до неба. Поліз дід на небо, а там святі сидять і їдять всякі ласощі. Пригостили вони й діда. Той наївся, напився та й на землю спустився. Розказує бабі, що він бачив. А баба пристала до діда, щоб і її на небо відніс.

— Та як же я тебе віднесу?

— А в мішку, — сказала вперта баба.

Нічого дідові не залишилося робити, укинув він бабу в мішок, узяв у зуби та й поліз по горошині на небо. Лізе та й лізе, а бабі не сидиться в мішку, вона й гукає:

— Діду, чи скоро вже до неба?

Дід мовчить. Баба знову:

— Діду, чи скоро там до неба?

Дід не витерпів і сказав:

— Та скоро вже.

Баба з мішком так і покотилася по горошині. Упала, побила боки, уся в синцях, і лає діда на чім світ стоїть. Дід спустився вниз по горошині та й каже бабі:

— Бачиш, до чого приводить нетерплячка.

От і казочці кінець, а хто слухав — молодець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

210 (5448). Про горошину. СУС 1960G. Записала Борона Галина Іванівна 2008 року. Тищенко Єфросинія Авакумівна (1903). Черкаська область, Шполянський район, Станіславчик