Українські народні казки

Про горщик

Українська народна казка Полтавщини

Жили в одному селі чоловік із дружиною — Петро і Одарка. Були вони дещо лінькуваті. Кожне як могло намагалося роботу на іншого скинути.

Одного разу баба наварила каші, та такої доброї, рум’яної, розсипчастої. Господиня поклала маслаки удвох із чоловіком гарненько пообідали. Подивилася Одарка на посудину — от біда, до дна приварилося трохи каші.

— Я свою справу вже зробила, тобі, любий, горщика мити! — вирішила жінка.

— Хіба ж то чоловіча справа? — здивувався господар. — І сама впораєшся!

— Еге ж, не дочекаєшся!

— Я теж не митиму!

— Добре, голубчику, тоді нехай так і лишається!

Стоїть посудина брудна.

— Бабо, треба ж горщика помити, — зітхнув старий.

— Сказала вже — твоя це справа. Роби, як знаєш!

— Тоді ось що: хто завтра перший підведеться й заговорить, тому й мити посудину!

Стара погодилася. Настав ранок. Жінці треба корову доїти, курей годувати, свиней порати, а вона собі тихесенько лежить на лавці. Чоловік же поглядає на неї з печі.

— Щось Одарки не видно, корову не виганяє! — помітили дбайливі сусіди.

— Чи, може, сталося що? Мабуть, треба подивитися.

Зайшли до хати, а господарі лежать, тільки очима кліпають одне на одного.

— Одарко, що сталося? Ти й корови не виганяла…

— Петре, негайно кажи, що з твоєю дружиною!

Жінка й чоловік мовчать собі, ні слова у відповідь.

— Може, вони захворіли? Що ж, мабуть, треба йти по лікаря, — вирішили сусіди.

Невдовзі лікар з’явився:

— Це якась зовсім невідома мені хвороба. Проте краще не лишати їх самих у хаті.

Та жінки вже почали потроху розходитися, бо тій треба їсти варити, іншій корову доїти, курей годувати.

— Нехай Степанида догляне. Вона одиначка, дітей не має.

— Е, ні! Дарма не сидітиму!— відмовилася Степанида.

— Та чим же тобі заплатити за роботу? — замислився лікар. — Хіба що візьми ось цього старого жакета.

Раптом «хвора» Одарка миттю скочила з лави:

— Та я ще вдягатиму його, а коли надумаю, то власними руками віддам кому захочу!

Селяни завмерли. Петро ж зліз із печі та й сміється:

— Ти, бабо, перше слово мовила — тобі й горщика мити!

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

247 (4919). Про горщик. СУС 1351. Записала Попович Алла 2008 року.
Оповідач: Власеннко Михайло Махтейовича (1940 року народження), Велика Бузова, Шишацький район, Полтавська область

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.