Про двох братів і розбійників
Українська народна казка Кіровоградщини
Жили собі два брати на одній вулиці. Один був бідний, бо сімейний, а другий — багатий, бо бездітний. Та й через це вони не дуже родалися.
Бідний брат мав ішака і їздив у ліс по дрова. Напиляє, наламає сухеньких дров цілу в’язку, наложить на ішачка та й везе додому, щоб хату обігріть, їсти наварить. От поїхав він одного разу по дрова та й каже ішачкові:
— Ти попасися, а я полізу на дерево по сухенькі гілячки.
Виліз, тіки почав пиляти, аж чує гомін, лемент. Він тихенько притулився на дереві, аж бачить, ідуть коні, а на конях сидять озброєні розбойніки. Він добре роздивився, куди ж вони їдуть. Дивиться, велика крута гора. Під’їхали, главний злазить і каже:
— Сєм-сєм, одкрий двері!
Двері й відкрилися, і всі розбойніки увійшли. Коли чує:
— Сєм-сєм, закрий двері!
Двері закрилися.
Брат усе видивився і вислухав, як треба казать, та й думає: «Ану я підійду і скажу так». Пішов до тої гори, став коло неї та й каже:
— Сєм-сєм, одкрий двері!
А двері й одкрилися. Він зайшов і сказав:
— Сєм-сєм, закрий двері!
Двері й закрилися.
А він тим часом роздивляється, що ж там є. Дивиться, а то золоті монети, зброя і повно всякого добра. Набрав трохи він золотих монет в кишені і до дверей:
— Сєм-сєм, одкрий двері!
Тільки проказав, як вони відкрилися.
— Сєм-сєм, закрий двері!
Двері закрилися. Він швиденько до ішачка, положив на нього в’язку дров і поїхав додому.
І так він не раз і не два висліджував тих розбійників, і потроху, щоб непомітно, наносив золотих монет, а потім каже жінці:
— Піди до брата, попроси мірку і узнаємо, скільки у нас золота.
Пішла жінка, попросила. Не казала нащо, а вони й не питали. Але той брат узяв та й намастив дно мірки медом, щоб липке було. Принесла жінка мірку додому, поміряли вони золото, радіють, що буде за що дітям їсти купувати.
Однесла жінка мірку, подякувала, а не подивилася на дно. А на дні прилипли дві золоті монети. Багатий брат подивився, що прилипло золото, та й каже до своєї жінки:
— Де це вони набрали золота? Піду узнаю, та хай признається, бо заявлю.
Приходить той та й питає. От бідний брат і мусив розказати. Каже:
— Я ходю в ліс по дрова, а там є така гора, що до неї приїжджають розбойніки. У тій горі їхній склад. Треба казати: «Сєм-сєм, одкрий двері!»і вони відкриються. Побачиш, скільки там добра всякого, візьмеш трохи золота і скажеш: «Сєм-сєм, закрий двері!».
От багатий брат пішов у ліс, роздивився. А як почав набирати золота, то куди вже тільки не напихав. Підійшов до дверей та й забув, як казати треба. І почав:
— Овес, овес, одкрийсь!
Не одкриваються.
— Ячмінь, ячмінь, одкрийсь!
Не одкриваються.
— Кукурудза, кукурудза, одкрийсь!
Знову не одкриваються.
Аж тут уже й разбойніки приїхали, побачили чужого та й убили його.
А жінка ждала, ждала чоловіка, не діждалася, пішла до брата і все розпитала. А брат розказав, що і як він казав йому.
Потім на другий день приїхав бідний брат з жінкою, забрали брата й поховали. Більше бідний брат не їздив до тієї гори. Жили собі потихеньку, дітям було за що їсти купити, господарство завели. А братова жінка лишилася сама.